Допит владних суб'єктів досудового розслідування під час судового провадження

Анотація

Метою дослідження, результати якого наво­дяться в пропонованій статті, полягала у розв'я­занні проблеми допиту в судовому засіданні осіб, котрі вели досудове розслідування. Насамперед слід було визначитися зі статусом слідчого в суді, який розглядає справу щодо розслідувано­го ним правопорушення. У цьому зв'язку автор дійшов висновку, згідно з яким функція слідчого як представника сторони обвинувачення завер­шується із закінченням досудового розслідуван­ня. В судовому засіданні слідчий допитується як свідок обвинувачення з дотриманням усіх пра­вил допиту свідка, зокрема й права не свідчити проти себе.

В статті наголошується на необхідності самої пильної уваги до досвіду країн Західного світу щодо використання в судовому провадженні доказового потенціалу показань осіб, причетних до кримінальних розслідувань з метою удоско­налення національного судочинства. Висвітлю­ються основні рекомендації західних криміналіс­тів щодо тактики допиту співробітників право­охоронних органів, причетних до розслідування злочину, справа щодо якого знаходиться на роз­гляді суду.

В результаті проведеного дослідження ав­тор констатує, що впровадження у національне законодавство таких понять, як прямий і пере­хресний допит або навідне запитання означало початок «гри» за новими правилами, які тео­рія та практика українського судочинства так і не спромоглися сформулювати і якимось чином формалізувати. Ще очевиднішим є те, що якщо новий порядок нами запозичений, то немає сер­йозних причин, з яких варто було б нехтувати перевіреними століттями правилами його функ­ціонування. Нема потреби повторювати той са­мий історичний шлях, щоб переконатися в їхній розумності та ефективності. З огляду на це слід розробити та впровадити в практику відповідні змагальній парадигмі правила судового допиту, зокрема суб'єктів досудового розслідування.