Парадигми в праві: реальність сучасної юридичної науки

Анотація

Стаття присвячена дослідженню наукових парадигм, зокрема наукових парадигм в праві. В ній на основі аналізу наукових робіт розкривається сутність та особливості наукових парадигм. Звер­тається увага на те, що термін «парадигма» ввійшов в систему наукового знання за історичними мірками досить недавно, в другій половині ХХ століття. Широкому науковому використанню у фі­лософії науки цей термін завдячує книзі Тамаса Куна, що вийшла в 1962 році під назвою «Струк­тура наукових революцій. Аналіз цієї роботи свідчить, що автор розглядав науку перш за все як діяльність, що здійснюється різними школами. При цьому парадигма - це те, що об’єднує членів наукового співтовариства, і навпаки, наукове співтовариство складається з людей, що визнають парадигму.

Автори статті вказують на те, що кожній парадигмі відповідає певний тип наукового дискурсу, наукової раціональності. Зі зміною парадигми міняється тип раціональності, оскільки раціональ­ність - це з одного боку, доцільність, а з іншого - один з найважливіших методів науки. Раціональ­ність не може бути непарадигмальною, оскільки раціональність в загальному плані слід розглядати як відповідність законам розуму, законам формальної логіки, а наукову раціональність - як чистий випадок раціональності.

Дослідники звертають увагу на те, що теорія парадигмальної науки, що бла розроблена Т. Ку­ном хоча і не розрахована на соціальні науки, проте вона все ж таки може бути до них застосована.

Досліджуючи парадигми в праві автори приходять до висновку, що переважна більшість дослід­ників парадигму в праві розуміють як пануючу у суспільстві світоглядну настанову індивідуальної і соціальної оцінки права при вирішенні наукових і практичних проблем правозастосування. Звер­нуто увагу на те, що тенденцією останнього часу в філософії права є звернення до множинності характеру парадигми, що ймовірно, пояснюється стрімким розвитком наукового знання, в тому числі і міждисциплінарного, а також пов’язується з соціально-економічними та політико-правовими подіями, які відбуваються. У цьому зв’язку можемо констатувати, що юриспруденція має своє «сі­мейство» парадигм, що представляють собою сукупність теоретичних і методологічних підвалин, що використовуються юридичним співтовариством і створюють каркас наукового знання, виступа­ючи як його фундаментальна конструкція.