Права людини в конституціях арабських абсолютних монархій

Анотація

В статті на основі порівняльного аналізу конституцій Катару, Оману, Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів досліджується проблема закріплення прав людини в абсолютних арабських монархіях на конституційному рівні та її співвідношення з принципами мусульманського права. В сучасному арабському світі питання прав людини регулюється достатньо специфічно. З одного боку, арабські країни все більше охоплює загальносвітова тенденція закріплення та дотримання принципу пріоритету прав людини. З іншого боку, в переважній більшості арабських країн офіційно діє мусульманське право в якості або складової, або основи національної правової системи, що впливає на значні відмінності в тлумаченні принципу пріоритету прав людини в світських правових системах. Однією з особливостей релігійних правових систем є невизнання принципу формальної рівності прав людини.

Зроблено висновок, що в усіх чотирьох країнах основою національних правових система є мусульманське право, що закріплено на конституційному рівні і означає, що всі права і свободи людини тлумачаться з урахування підходів і принципів мусульманського права, в тому числі і неабсолютної рівності. В усіх чотирьох конституціях має місце спеціальний розділ, присвячений правам, свободам та обов’язкам людини та громадянина. В Конституціях Катару і Оману наявні окремі розділи Конституції, які присвячені різним принципам суспільного життя, в яких також мова йде про права людини, що не є характерним для Конституції Об’єднаних Арабських Еміратів. Конституція Саудівської Аравії містить розділ, присвячений тільки економічним принципам держави. Доведено, що в усіх досліджуваних арабських абсолютних монархіях наявні видимість суміщення абсолютизму з конституціоналізмом; юридичне закріплення конституціями принципів абсолютистської форми правління; проголошення конституціями прав людини без механізму їхньої практичної реалізації. Втілення в життя проголошених Конституціями арабських абсолютних монархій демократичних принципів та прав і свобод громадян не має реальних підстав. Згадані норми не передбачають матеріальних і юридичних гарантій, які б забезпечували усім громадянам можливість здійснення цих прав і свобод, і не складають реального підґрунтя для захисту прав особи, не дивлячись на закріплений перелік прав і свобод людини та громадянина.