Порівняльно-правовий аналіз законодавства зарубіжних держав про відповідальність за геноцид

Анотація

У статті на підставі порівняльного аналізу законодавства 90 держав світу розглянуто різноманіття підходів до криміналізації та пеналізації злочину геноциду.

Встановлено, що більшість законодавців відповідальність за вказаний злочин передбачили безпосередньо в кримінальному кодексі. Водночас законодавці Аргентини, Бразилії, Великобританії, Греції, Данії, Ізраїлю, Індонезії, Ірландії, Ісландії, Італії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Нової Зеландії, Південної Африки, Португалії, Руанди, Уругваю, Філіппін, Чилі та Швеції відповідальність за геноцид передбачили у спеціальних законодавчих актах.

Встановлено, що до імплементації міжнародно-правових норм про відповідальність за злочин геноциду законодавці підійшли по-різному. Якщо одні законодавці дослівно або ж із мінімальними текстуальними змінами, що не зачіпають змісту, відтворили у національному законодавстві відповідні міжнародно-правові норми, що містяться у Конвенції 1948 року та Римському статуті Міжнародного кримінального суду, то інші – більшою чи меншою мірою трансформували зазначені норми міжнародного права. З’ясовано, що в Аргентині, Великобританії, Ірландії, Канаді, Новій Зеландії та Руанді при криміналізації геноциду був використаний метод відсилання.

З’ясовано, що цілий ряд законодавців (зокрема, Австрії, Андорри, Білорусі, Болівії, Буркіна-Фасо, Габону, Гондурасу, Грузії, Естонії, Ефіопії, Іспанії, Канади, Колумбії, Коста-Ріки, Кот-д’Івуару, Лесото, Литви, Ліхтенштейну, Нікарагуа, Панами, Парагваю, Перу, Польщі, Словаччини, Уругваю, Філіппін, Фінляндії, Франції, Чаду, Чехії, Швейцарії) наводить розширене, порівняно з Конвенцією 1948 року, коло захищених від геноциду груп.

Встановлено, що поряд із перерахованими у зазначених вище міжнародно-правових актах, до об’єктивної сторони геноциду законодавці Анголи, Андорри, В’єтнаму, Естонії, Ефіопії, Іспанії, Італії, Колумбії, Кот-д’Івуару, Литви, Монголії, Нікарагуа, Панами, Парагваю, Північної Македонії та Уругваю включили й інші дії, вчинені щодо членів певної групи людей. Проаналізовано відмінності у законодавчому формулюванні виокремлених у міжнародно-правових актах форм геноциду. Особливу увагу звернуто на італійський досвід прагнення криміналізувати культурний геноцид.

Встановлено особливості криміналізації законодавцями різних держав змови з метою вчинення геноциду та прямих і публічних закликів до вчинення геноциду.

Констатується значне різноманіття існуючих підходів не лише до криміналізації, а й до пеналізації злочину геноциду. Підкреслюється, що проаналізований зарубіжний досвід може знадобитися при удосконаленні вітчизняної кримінально-правової заборони, присвяченої відповідальності за вказаний злочин. Зокрема, на серйозну увагу заслуговує виокремлення деякими законодавцями інших, не зазначених у міжнародно-правових актах, груп людей, щодо яких вчиняється геноцид, а також розширення переліку дій, які утворюють об’єктивну сторону цього злочину.