Необхідна оборона й інші обставини, що виключали злочинність діяння, у нормах німецької кодифікації – Кароліні 1532 р.

Анотація

Стаття присвячена кримінально-правовим нормам про обставини, що виключали злочинність діяння, у німецькій ординації – Кароліні 1532 р. Проаналізовано визначення й умови правомірності необхідної оборони, що містилися в Кримінально-судовій ординації Карла V Габсбурга. Серед обставин, що виключали злочинність діяння, у німецькому збірнику 1532 р. було зосереджено найбільше уваги та відведено аж сім статей (139–145). Для більш точної характеристики стану необхідної оборони німецькі законодавці XVI ст. вдалися до прикладів як самого стану, так і обставин, які виключали його правомірність.

Згідно з нормами Кароліни 1532 р. необхідна оборона повинна була відбуватися в разі неможливості втечі від нападника, який посягав на життя чи здоров’я особи. Такий напад мав відбуватися безпосередньо, але особа, що захищалася, не мусила чекати саме на фізичний удар, якщо обставини ситуації однозначно вказували на намір нападника завдати шкоду згаданим благам.

Кароліна 1532 р. деталізовано регулювала підстави й особливості доведення стану необхідної оборони і його правомірності. Зокрема вона поклала тягар доведення правомірності необхідної оборони на особу, що оборонялася. Коли їй не вдавалося довести правомірності необхідної оборони, вона притягувалася до кримінальної відповідальності. Німецька ординація регулювала окремою статтею (144) стан необхідної оборони, вчиненої чоловіком при нападі жінки. Також визначалися правові наслідки необхідної оборони, вчиненої в умовах добросовісної помилки (фактично – уявна оборона).

Крім необхідної оборони, німецька ординація 1532 р., окреслювала низку інших обставин, що виключали злочинність діяння. До них належала у тому числі «пряма голодна потреба», яка могла за певних умов звільняти особу від кримінальної відповідальності у разі вчинення нею крадіжки. Усі обставини, що виключали злочинність діяння, повинні були встановлюватися у кожній справі суддями та шефенами за попереднім висновком вчених-знавців у сфері права. Вони також могли своїм висновком визнати такою, що виключала злочинність діяння, обставину, яка не містилася в законодавстві.