Вплив воєнного стану на виконання цивільно-правових договорів

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правових наслідків невиконання та неналежного виконання договірних зобов’язань в умовах воєнного стану, запровадженого у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України. У роботі визначено, що воєнний стан і бойові дії відносяться до форс-мажорних обставин, однак їхнє офіційне визнання не є універсальною підставою для звільнення від відповідальності за всіма договорами. Ключовим є встановлення прямого причинно-наслідкового зв’язку між воєнними подіями та неможливістю виконання конкретного зобов’язання. Звертається увага на те, що судова практика фіксує випадки зловживання правом посилання на форс-мажор, коли сторони без достатніх підстав уникають виконання своїх обов’язків, що створює загрозу стабільності бізнесу, знижує довіру до договірних відносин і перевантажує судову систему. Окремо проаналізовано роль Торгово-промислової палати України як спеціально уповноваженого органу, що видає сертифікати про підтвердження факту настання обставин непереборної сили. Підкреслено, що загальні листи ТПП носять інформаційний характер і не підтверджують конкретного випадку невиконання договору, тому не можуть бути єдиним і достатнім доказом у судовому процесі.

Натомість сертифікати або інші документи, що підтверджують реальну неможливість виконання зобов’язання, мають першочергове значення.

У статті розглянуто особливості правового регулювання відносин між позичальниками і фінансовими установами на підставі Закону №2120-IX від 15 березня 2022 року, який передбачає тимчасове звільнення позичальників від нарахування штрафних санкцій і пені, заборону підвищення процентних ставок та обмеження дій іпотекодержателів. Водночас зазначено, що практика застосування цього закону виявила низку прогалин, зокрема відсутність чітко визначених механізмів надання кредитних канікул, що викликає конфлікти між банками та позичальниками.

Також проведено порівняння із застосуванням інституту форс-мажору під час пандемії COVID-19, коли також активно видавалися сертифікати ТПП, однак обставини пандемії та війни мають суттєві відмінності за масштабами та характером впливу на економіку. Зроблено акцент на розмежуванні понять «форс-мажор» (повна неможливість виконання договору) та «істотна зміна обставин» (ст. 652 ЦК України), яка лише ускладнює виконання зобов’язань, але не робить їх абсолютно неможливими.

У підсумку обґрунтовується висновок, що інститут форс-мажору в умовах воєнного стану потребує вдосконалення як у законодавчій, так і у судовій площині. Пропонується закріплення чіткої процедури доведення настання форс-мажорних обставин, визначення відповідальності за їх недобросовісне використання, а також формування сталої судової практики, яка забезпечить баланс між інтересами сторін і правову визначеність у договірних відносинах. Реалізація цих змін сприятиме підвищенню ефективності господарського обороту, стабільності економіки та утвердженню верховенства права в Україні.