Правові гарантії дотримання санітарно-епідеміологічних вимог під час утилізації ампутованих кінцівок у закладах охорони здоров’я

Анотація

У статті досліджено правові, біоетичні та конституційні аспекти утилізації ампутованих кінцівок у закладах охорони здоров’я в умовах війни, коли масштаби травматичних ампутацій серед військових і цивільних пацієнтів набувають безпрецедентної інтенсивності. Утилізація ампутованих кінцівок постає не лише як технічна чи санітарна процедура, а як складний правовий і моральний феномен, у якому перетинаються публічно-правові інтереси держави, етична відповідальність та конституційна повага до людської гідності.

Доведено, що чинні практики поводження з біологічними відходами залишаються здебільшого технократичними, орієнтованими на мінімізацію інфекційних ризиків, і водночас не інтегрують у себе ціннісний та правовий виміри людського тіла як об’єкта, пов’язаного з гідністю та особистою ідентичністю. Авторами аргументовано, що відсутність цілісного правового регулювання формує конфлікт між потребою оперативної медичної роботи та вимогами гуманного ставлення до людини, ставлячи державу перед викликом забезпечення одночасно безпеки і гідності.

Результати дослідження свідчать про нагальну потребу у створенні спеціального правового режиму утилізації ампутованих кінцівок, який поєднуватиме санітарні та епідеміологічні стандарти, принципи публічної безпеки та етико-правові засади поводження з біологічними матеріалами. Запропонована авторами концепція дає можливість мінімізувати ризики вторинного інфікування, підвищує легітимність державних рішень і формує системний підхід до біобезпеки в кризових умовах.

Окремо наголошується на необхідності чіткої диференціації процедур для військових і цивільних пацієнтів, оскільки ігнорування цього аспекту може призвести до порушення фундаментальних прав людини та знизити суспільну довіру до державних інституцій. Автори доходять висновку, що утилізація ампутованих кінцівок у сучасних умовах війни має розглядатися як конституційно-правовий інститут, де переплітаються санітарна доцільність, публічна безпека та морально-етична відповідальність держави перед людиною, створюючи підґрунтя для більш збалансованої і гуманної політики у сфері медичної та правової практики.