Удаваний правочин у цивільному праві України: поняття, ознаки та правові наслідки

Анотація

У статті досліджується правова природа, поняття, ознаки та правові наслідки удаваного правочину в системі цивільного права України. З урахуванням доктринальних підходів і сучасної судової практики здійснено спробу розкрити сутність удаваного правочину як специфічного виду недійсного правочину, що характеризується невідповідністю зовнішнього волевиявлення внутрішній волі сторін та спрямований на приховування іншого правочину або обхід закону. Особлива увага приділяється аналізу положень статті 235 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), яка визначає поняття удаваного правочину, а також його співвідношенню з фіктивним правочином, передбаченим статтею 234 ЦК України.

Визначено, що основною ознакою удаваного правочину є наявність двох взаємопов’язаних елементів – удаваного (зовнішнього) та прихованого (справжнього) правочину, між якими існує внутрішній юридичний зв’язок. Розкрито мету вчинення таких правочинів – приховування дійсного змісту волевиявлення сторін або досягнення правового результату, який за прямим змістом закону був би неможливим. Проаналізовано доктринальні підходи до визначення волі та волевиявлення сторін як основи дійсності цивільно-правових правочинів.

Досліджено позиції Верховного Суду щодо критеріїв розмежування удаваних і фіктивних правочинів, визначення їх правових наслідків, а також умов, за яких прихований правочин може визнаватися дійсним. У роботі наведено приклади судових рішень, у яких суди встановлювали удаваний характер договорів купівлі-продажу, дарування чи оренди, укладених для приховування інших зобов’язальних відносин або з метою уникнення виконання законодавчих обмежень.

У статті аргументовано, що наслідки удаваних правочинів повинні оцінюватися через призму принципів добросовісності, розумності та справедливості, які становлять основу цивільного законодавства. Зроблено висновок, що удаваний правочин є різновидом недійсного правочину, який втрачає юридичну силу, однак прихований правочин може набувати дійсності, якщо він відповідає вимогам закону щодо форми, змісту та волевиявлення сторін.

Підкреслено значення інституту удаваних правочинів для забезпечення стабільності цивільного обороту, запобігання зловживанням правом і обходу законодавчих заборон. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правозастосовної практики та підвищення ефективності судового контролю за дійсністю правочинів.