Еволюція правоздатності юридичної особи в цивільному праві

Анотація

Вказується, запровадження інституту юридичної особи зумовлено необхідністю виділення нового самостійного учасника цивільних відносин, який має бути таким реальним, як і правосуб’єктна фізична особа. Об’єднання людей у певні союзи заради досягнення чогось як соціальна практика має надзвичайно тривалу історію. Концентрація фізичних, інтелектуальних, фінансових та інших зусиль у таких союзах прискорювало досягнення мети, визначеної при об’єднанні людей. Стаття присвячена аналізу закономірності становлення та розвитку цивільної правоздатності юридичної особи. Відзначається, що обсяг цивільної правоздатності юридичної особи є динамічною категорією, яка формувалася історично під впливом багатьох факторів. Проводиться порівняння становлення цивільної правоздатності фізичних осіб та юридичних осіб, де відзначається спільна тенденція: розширення обсягу правоздатності, що було зумовлено для юридичних осіб в першу чергу економічними чинниками.

На ранніх етапах існування юридичних осіб, коли вони створювалися дозвільним порядком, їх правоздатність була обмеженою, оскільки актом органу влади визначалася сфера її діяльності. На підставі такої державної практики починає розвиватися вчення про спеціальну правоздатність юридичних осіб (Савіньї, історична школа права), відповідно до якої діяльність останніх підпорядковується меті створення юридичної особи. Те, що не відповідало цій меті, вчиняти було заборонено. Подібний запобіжник не тільки допомагав засновникам контролювати юридичні особи, але надавав можливості країнам ХІХ ст. здійснювати нагляд за організаціями, діяльність яких не переслідувала мети отримання прибутку (наприклад, політичні організації).

Вказується, що формування ринкової економіки в Україні привело до усвідомлення необхідності зняття обмежень у підприємницькій діяльності юридичних осіб та розширення їх правоздатності. Але недостатньо було застосування в діяльності юридичних осіб у цивільному обігу підходу «дозволено все, що не заборонено законом», позаяк він не відміняв їх спеціальної правоздатності. Тим більше, що окремі законодавчі акти України не дозволяли юридичним особам укладати договори, які суперечили статутним цілям (наприклад, Закон України «Про нотаріат» 1993 р.). Тому під час прийняття Цивільного кодексу України проблему вирішили кардинально: юридична особа отримала загальну правоздатність.