Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем у будівельній сфері

Анотація

У статті аналізуються окремі питання кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем у будівельній сфері. Зауважується, що активність ринку нерухомості та велика прибутковість будівельної сфери часто має наслідком вчинення кримінальних правопорушень.

Метою дослідження є виокремлення та узагальнення особливостей кваліфікації кримінальних правопорушень, що вчиняються шляхом зловживання владою або службовим становищем у будівельній сфері.

Підкреслюється, що дотепер у сучасній науковій літературі належної уваги особливостям кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем у будівельній сфері приділено не було.

Автор підтримує думку про те, що зловживання владою або службовим становищем у будівельній сфері є корупційним кримінальним правопорушенням.

Суб’єктом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України, є службова особа, яка може бути, як представником влади так і іншою службовою особою. При цьому, службова особа діє незаконно, всупереч інтересам служби, наданим повноваженням, покладеним обов’язком та використовує надані їй законом права і повноваження.

На підставі аналізу судової практики, зокрема, постанов Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблено висновок про те, що для кваліфікації дій як таких, що містять ознаки зловживання владою або службовим становищем у будівельній сфері важливе значення мають результати експертизи з питань землеустрою, а також оціночно-земельні, будівельно-технічні та економічні експертизи.

Також наголошується, що вкрай важливим є чітке визначення кваліфікуючих ознак правопорушення, що дозволяє відмежувати склад кримінального правопорушення закріпленого у ст. 364 КК України від інших схожих за своєю правовою конструкцією статей (наприклад, ст. 365 КК України).

Автор зауважує, що основними причинами ухвалення виправдувальних вироків у провадженнях досліджуваної категоріє є недотримання вимог кримінального процесуального законодавства при формуванні доказової бази і, як наслідок, визнання доказів недопустимими, а також хибна кваліфікація органами досудового розслідування протиправних дій.