Використання спеціальних знань у розслідуванні воєнних злочинів і злочинів проти людяності: процесуальні аспекти, експертна взаємодія та цифрова криміналістика

Анотація

Стаття присвячена всебічному аналізу процесуальних і криміналістичних аспектів використання спеціальних знань під час розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності в умовах воєнного стану. Розкрито місце спеціальних знань у структурі доказування як ключового інструмента забезпечення повноти, об’єктивності та відтворюваності результатів досудового розслідування. Визначено, що у сучасній доктрині кримінального процесу спеціальні знання перестають бути допоміжним елементом і перетворюються на системоутворюючу складову доказового процесу, що забезпечує зв’язок між науковими, технічними й юридичними методами пізнання фактичних обставин злочину. Проаналізовано процесуальні форми їх реалізації: участь спеціаліста у проведенні слідчих (розшукових) дій, призначення та проведення судових експертиз, надання консультацій і спеціальних висновків, а також використання результатів експертних досліджень у судовому розгляді.

Окрема увага приділена змісту й особливостям проведення державної експертизи з питань таємниць, що має виняткове значення у провадженнях про шпигунство та розголошення державної таємниці. Розкрито методологію та процесуальні умови експертизи спеціальних хімічних речовин, які застосовуються під час документування злочинів терористичного й диверсійного характеру. Детально висвітлено роль комп’ютерно-технічної та телекомунікаційної експертиз у виявленні цифрових слідів злочину, відновленні видалених даних, встановленні фактів несанкціонованого доступу й маршрутизації передавання інформації. Описано значення експертизи відео- та звукозапису для перевірки автентичності аудіовізуальних матеріалів, що фіксують факти воєнних злочинів, а також наведено вимоги до процедурного забезпечення їх допустимості у суді.

Обґрунтовано, що використання спеціальних знань забезпечує наукову точність встановлення причинно-наслідкових зв’язків, достовірність оцінки об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину та є невід’ємною гарантією справедливого правосуддя. Визначено систему процесуальних гарантій допустимості та достовірності експертних висновків – від належного призначення експертизи й кваліфікації експерта до фіксації безперервного ланцюга збереження доказів і перевірки результатів у суді. Проаналізовано організаційні основи взаємодії органів досудового розслідування, прокуратури й експертних установ, зокрема запровадження практики «паспортів доказів», комплексних експертних груп і міжвідомчих комунікацій. Доведено, що в умовах воєнного стану ефективне використання спеціальних знань стає стратегічною передумовою якісного розслідування воєнних злочинів, забезпечення допустимості доказів у міжнародному кримінальному правосудді та підвищення рівня довіри до результатів українського кримінального судочинства.