Правове регулювання застосування новітніх військових технологій (ШІ, автономні системи) у контексті міжнародного гуманітарного права

Анотація

Статтю присвячено системному науково-правовому аналізу міжнародно-правовому застосуванню новітніх військових технологій, передусім систем зі штучним інтелектом та автономних систем озброєння, у контексті імперативів міжнародного гуманітарного права (МГП). Обґрунтовано необхідність концептуальної точності у використанні сучасних термінів, зокрема категорій «летальні автономні системи озброєння», «людини в циклі», «людина на циклі», «суттєвий людський контроль», що визначають нормативний, техніко-операційний і етико-правовий вимір міжнародної дискусії щодо автономних бойових технологій. Проаналізовано еволюційні напрямки регулятивних підходів у Конвенції ООН про певні види звичайної зброї, позиції Міжнародного комітету Червоного Хреста та експертні результати «Geneva Dialogue on LAWS», які формують структуру «emerging norms» (норм, що формуються) і впливають на розвиток міжнародних стандартів.

Особливу увагу приділено взаємозв’язку базових принципів МГП – розрізнення, пропорційності та воєнної необхідності – з алгоритмічними характеристиками систем із автономними функціями, що створюють ризики непередбачуваності, помилкової класифікації цілей та зниження ефективності людського контролю. Розкрито значення статті 36 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій, яка встановлює обов’язок держав здійснювати правову експертизу нових видів озброєння.

Окреслено проблему «прогалин відповідальності», що виникають через складність атрибуції рішень автономних систем та розподілу відповідальності між командиром, оператором, розробником і державою. На основі відкритих джерел досліджено застосування напівавтономних систем і безпілотних летальних апаратів у Збройних Силах України, виявлено правові та етичні виклики, включно з відсутністю національного механізму, еквівалентного вимогам статті 36 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій.

Запропоновано комплекс рекомендацій: створення незалежного механізму правової експертизи нових технологій, розробку внутрішніх стандартів «human-in-the-loop» для систем вогневого ураження, інтеграцію навчальних курсів із правових аспектів ШІ та автономних систем у програми військових вишів. Зроблено висновок, що превентивне правове регулювання є необхідною умовою збереження гуманітарної легітимності Збройних Сил України та важливим напрямом участі держави в міжнародній дискусії щодо майбутнього автономних озброєнь.