Переговори про вступ до ЄС: досвід та перспективи для України

Анотація

У статті проведено всебічне дослідження оновленої методології переговорного процесу щодо вступу України до Європейського Союзу, із зосередженням на змінах, запроваджених у межах перегляду політики розширення у 2020 році, та їх впливі на структуру, динаміку і зміст інтеграційних переговорів. Проаналізовано, що метою оновленої методології було посилення прозорості, результативності та політичної обумовленості процесу вступу через запровадження кластерного підходу, можливості зворотної дії санкцій у разі регресу реформ, а також тіснішого узгодження між доступом країни-кандидата до програм ЄС та її прогресом у виконанні зобов’язань. Наголошено, що хоча методологія формально мала прискорити вступ, на практиці вона не усунула ключових системних перешкод, пов’язаних з політичними рішеннями держав-членів, які здатні блокувати переговорні кроки з причин, що виходять за рамки технічної відповідності acquis. Обґрунтовано, що процес вступу України значною мірою визначається внутрішніми пріоритетами ЄС, включно з бюджетним циклом, реформою інститутів Союзу, питаннями оборони та енергетичної автономії, що трансформує механізми оцінки прогресу з юридично-технічних у політико-стратегічні. Доведено, що одночасне функціонування двох комплементарних процесів – повної гармонізації законодавства відповідно до Угоди про асоціацію та переговорного процесу щодо умов членства – створює потребу у формуванні комплексної системи координації між гілками влади, здатної забезпечити контроль за адаптацією acquis, інституційну стійкість, прозорість законопроєктної діяльності та синхронізацію з вимогами переговорних кластерів. Показано, що саме інституційна автономність, ефективність аналітичних центрів, єдиний центр прийняття рішень і наявність механізмів міжвідомчої координації є визначальними чинниками успішного ведення переговорів. Окрему увагу приділено правовій природі виключень із acquis, що можуть бути закріплені під час фіналізації переговорів: перехідним періодам, які дозволяють короткострокові відступи задля уникнення економічних шоків, та постійним дерогаціям, що юридично фіксують специфічні умови регулювання у чутливих секторах, таких як енергетика, транспорт, конкуренція або аграрна політика. Зроблено висновок, що Україна потребує не лише прискореного виконання реформ, а й активної дипломатичної взаємодії з державами-членами для зниження політичних ризиків блокування переговорів, а також стратегічної участі у внутрішньоєвропейських політичних процесах, що формують позицію ЄС як переговорного суб’єкта.