Праворозуміння як методологічна основа визначення місця судової практики в системі джерел права: актуальні питання

Анотація

У статті здійснено теоретико-правовий аналіз судової практики як джерела права крізь призму основних концепцій праворозуміння. Досліджено зміст та співвідношення базових юридичних категорій «джерело права» та «праворозуміння», з’ясовано їхню функціональну роль у процесі відправлення правосуддя. Констатовано, що в юридичній науці існує значна різноманітність підходів до тлумачення цих понять, зумовлена як історичними особливостями розвитку правових систем, так і філософсько-світоглядними позиціями окремих наукових шкіл.

Проаналізовано особливості трактування джерел права у межах нормативістської концепції, представленої працями Г. Кельзена та Г.Л.А. Харта, та природно-правової традиції, що бере свій початок із філософських учень Ф. Аквінського, Т. Гоббса та Г. Гроція. Встановлено, що нормативістська доктрина заперечує правотворчу функцію судів, визнаючи джерелами права виключно акти уповноважених державних органів, тоді як природно-правова концепція відводить судовим інституціям ключову роль у процесі формування правових норм. Акцентовано увагу на тому, що вибір тієї чи іншої концепції праворозуміння має не лише теоретичне, а й суттєве практичне значення для правозастосовної діяльності судів.

Обґрунтовано, що в умовах динамічних соціально-економічних трансформацій та європейської інтеграції України роль судової практики неухильно зростає, особливо у сфері приватноправового регулювання. Судова практика забезпечує необхідну чіткість та передбачуваність у визначенні змісту правовідносин, слугує оперативним інструментом заповнення законодавчих прогалин та конкретизації оціночних понять. Окрему увагу приділено впливу практики Європейського суду з прав людини на національну правову систему, що фактично означає визнання прецедентного характеру його рішень. Зроблено висновок, що в умовах конвергенції англосаксонської та романо-германської правових традицій ігнорування судової практики та її невизнання джерелом права стає дедалі більш проблематичним як із доктринальної, так і з практичної точок зору. Сформульовано пропозиції щодо перспектив інтеграції судової практики до системи джерел вітчизняного права з урахуванням позитивного досвіду зарубіжних держав.