Eфективність правотворчої політики: cучасні виклики та перспективи посилення

Анотація

Автором у науковій роботі запропоновано критеріальний підхід до виміру ефективності правотворчої політики. Відзначено важливість системного підходу до сприйняття правотворчості, оскільки саме через відсутність системності у прийнятті та оновленні правотворчих актів виникають дефекти законодавства, особливо через відсутність чітких орієнтирів, цілей та злагодженої роботи інституцій, які займаються розробкою нормативних правил, їх опрацюванням тощо. Зроблено висновок, що у науковій спільності переважно одностайно констатується те, що процес прийняття правотворчих актів дійсно має бути системним, послідовним та внутрішньо узгодженим.

Підсумовано, що правотворча політика відіграє вирішальну роль у створенні якісного та ефективного правового інструментарію, який забезпечує гармонійний розвиток правової системи. Головна мета такої політики – вибудувати внутрішньо несуперечливий і послідовний правотворчий процес, що усуває як суб’єктивні, так і об’єктивні системні правотворчі помилки. Однак для досягнення цієї мети сьогодні необхідно подолати певні виклики, що виникають на різних етапах правотворчої діяльності, а саме:

• по-перше, мінімізувати вплив суб’єктивних факторів на здійснення правотворчості, які часто виникають через недоліки в організаційно-технічному процесі підготовки актів правотворчості;
• по-друге, об’єктивні системні помилки часто є результатом недоліків у самій структурі правотворчого процесу. Одним із найбільш деструктивних факторів, що впливають на якість правотворчої діяльності, є ігнорування наукової технології розробки правотворчих актів;
• по-третє, науково обґрунтовані ідеї, що лежать в основі правотворчої політики, потребують ретельної концептуалізації.

Підсумовано, що правотворча політика повинна базуватися на глибокому розумінні як суб’єктивних, так і об’єктивних факторів, що впливають на якість правового інструментарію. Усунення системних помилок можливе лише за умови комплексного підходу, що включає як удосконалення юридичної техніки, так і впровадження наукових підходів до розробки нормативно-правових актів.