Вплив принципу диспозитивності на стадію доказування у цивільному судочинстві України

Анотація

У науковій статті комплексно досліджується принцип диспозитивності як фундаментальна засада цивільного судочинства та його визначальний вплив на стадію подання та розкриття доказів. Здійснюється аналіз законодавчих положень Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють подання доказів, заявлення клопотань та реалізацію сторонами своїх процесуальних прав. Проаналізовано ключові аспекти прояву принципу диспозитивності на етапі ініціювання процесу доказування, включаючи право сторін самостійно визначати предмет доказування, обсяг необхідних доказів та способи їх подання до суду.

Особливу увагу приділено питанню того, яким чином диспозитивність впливає на процес доказування: зокрема, розкривається роль сторін у збиранні, поданні та оцінюванні доказового матеріалу, а також межі активності суду, який не може виходити за межі заявлених вимог і поданих доказів, проте зобов’язаний сприяти реалізації сторонами їхніх прав. Окремо підкреслюється, що диспозитивність не є абсолютною – суд зберігає певні інструменти для забезпечення повного і всебічного з’ясування обставин справи, проте їх застосування суворо врегульоване законом і не може підміняти ініціативу сторін.

Досліджуються також, проблемні питання практичної реалізації принципу диспозитивності на стадії доказування, включаючи необхідність забезпечення балансу між диспозитивністю сторін та ефективністю судового розгляду.

Узагальнення отриманих результатів дало змогу зробити висновок, що ефективність стадії доказування значною мірою залежить від належної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, добросовісності поведінки та активності в поданні доказів. Принцип диспозитивності виступає не лише гарантією автономії волевиявлення учасників процесу, але й ключовим чинником забезпечення справедливого та ефективного розгляду цивільних справ.

На основі проведеного аналізу сформульовано практичні рекомендації щодо удосконалення процесуального законодавства та правозастосовної практики з метою оптимізації застосування принципу диспозитивності на стадії подання та розкриття доказів у цивільному судочинстві, забезпечення справедливого та своєчасного вирішення цивільних спорів.