Довірча власність в Україні: проблеми правового регулювання

Анотація

У статті розглядається інститут довірчої власності в Україні, який є відносно новим явищем для національної правової системи та досі викликає чимало дискусій. Актуальність теми зумовлена тим, що у світовій практиці довірча власність використовується як один з способів забезпечення виконання зобов’язань, який дозволяє поєднати інтереси кредитора і боржника, забезпечити стабільність майнового обороту та підвищити рівень довіри між учасниками цивільних відносин. При цьому довірча власність розглядається не лише як механізм забезпечення виконання зобов’язань, а й як самостійний різновид права власності, при якому права на майно розділяються між довірчим власником і бенефіціаром, що дозволяє забезпечити ефективне управління майном, захист інтересів усіх учасників відносин та гнучке розпорядження майновими правами. В Україні ж правове регулювання цього інституту є неповним і неоднозначним, що зумовлює труднощі в його практичному застосуванні. Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що чинне законодавство не містить достатньо чітких правил щодо правової природи довірчої власності, порядку її виникнення та припинення. Для перевірки цієї гіпотези використано комплексний підхід: аналіз положень Цивільного кодексу України, наукових статей, а також порівняльно-правове дослідження досвіду європейських держав та англо-саксонської правової системи. Застосування системного, логіко-правового та історико-правового методів дало змогу визначити основні проблеми регулювання й окреслити напрями їх вирішення. Результати дослідження показали, що довірча власність в Україні має значний потенціал, проте для її ефективного використання необхідне уточнення законодавчої бази, запровадження гарантій захисту прав учасників та гармонізація з європейськими стандартами. Зроблено висновок, що в процесі рекодифікації ЦК України потрібно врахувати зарубіжні підходи до розуміння та застосування інституту довірчої власності, щоб уникнути колізій.