Зміна правового режиму державних реєстрів інтелектуальної власності для забезпечення національної безпеки і оборони

Анотація

Відкриті державні реєстри, які раніше слугували інструментом прозорості, в умовах збройної агресії росії проти України стали джерелом розвідувальних даних для ворога. Законодавцем були вжиті заходи щодо посилення інформаційної безпеки, зокрема, й у сфері інтелектуальної власності.

18 листопада 2025 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України та деяких інших законів України щодо особливостей надання відомостей публічних електронних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, та деяких інших публічних електронних реєстрів” № 4576-IX від 21 серпня 2025 року. Аналіз положень цього Закону дозволяє виявити проблеми, які можуть стати перешкодами у правозастосуванні його норм на практиці, стануть викликом державній системі охорони інтелектуальної власності, правоохоронним органам та потенційно несуть загрозу порушення суб’єктивних прав фізичних і юридичних осіб на інформацію, на охорону результатів інтелектуальної та творчої діяльності та захист відповідних прав інтелектуальної власності.

Зроблено висновок про те, що прийняття Закону 4576 стало важливим кроком у напрямку законодавчого забезпечення національної безпеки та оборони України, шляхом посилення інформаційної безпеки держави, зокрема, у сфері інтелектуальної власності. Разом з тим завершеності правового регулювання відповідних суспільних відносин досягнуто не було, оскільки проаналізований Закон містить правові прогалини в частині визначення критеріїв пов’язаності об’єктів інтелектуальної власності із забезпеченням національної безпеки й оборони України, а також у частині неохоплення цим Законом таких об’єктів, як сорти рослин і породи тварин. Крім того, термінологія, що вживається в правових нормах Закону 4576, не є уніфікованою. В сукупності це позначається на однозначності розуміння правовмх норм дослідженого Закону в сенсі їхньої ясності, точності, доступность для розуміння та реалізації), а також на передбачуваності (прогнозованості) результатів їх реалізації.

У статті запропоновано кроки до вдосконалення відповідного законодавства.

Порушені у дослідженні питання мають не лише теоретичне, а й безпосереднє практичне значення для діяльності органів державної влади, НОІВ, правоохоронних органів та суб’єктів права інтелектуальної власності, що зумовлює їхню наукову й прикладну актуальність.