Правове регулювання дистанційної роботи в Україні: забезпечення паритету інтересів працівника та роботодавця

Анотація

У статті досліджено трансформацію ринку праці України під впливом глобальної цифровізації та соціально-економічних викликів. Акцентовано увагу на впровадженні дистанційної роботи як релевантної вимогам часу атипової форми зайнятості, що дозволяє адаптувати трудові відносини до умов пандемії та воєнного стану. Здійснено теоретичне розмежування понять «дистанційна робота», «надомна праця» та «фріланс». Доведено, що дистанційна та надомна робота є формами організації праці в межах трудового права, тоді як фріланс тяжіє до сфери самозайнятості. Висвітлено законодавчі новації, зокрема запровадження статей 60-1 та 60-2 КЗпП України, які закріпили автономію працівника у виборі робочого місця та розподілі робочого часу. Визначено ключові ідентифікатори дистанційної роботи: територіальну незалежність працівника, самостійне визначення ним робочого місця та розподіл робочого часу на власний розсуд при дотриманні встановлених норм тривалості праці, використання інформаційно-комунікаційних технологій. Проаналізовано процедурні аспекти: обов’язковість письмової форми договору (за винятком періодів загрози епідемій чи збройної агресії), специфіку інформування працівника про умови праці та можливість використання електронного документообігу (КЕП/УЕП). Окрему увагу приділено паритету інтересів: для роботодавця - це оптимізація витрат та залучення кваліфікованих фахівців без географічних обмежень; для працівників - економія часу на логістику та право на «відключення» для запобігання професійному вигоранню. Констатовано, що попри складнощі контролю та ризики технічних збоїв, дистанційна робота є стратегічно важливою моделлю організації праці, яка підвищує конкурентоспроможність організацій та забезпечує баланс між професійною діяльністю працівників та їхнім особистим життям. Обґрунтовано необхідність використання цифрових інструментів (КЕП, електронні табелі) для вдосконалення нормативно-правового поля та захисту інтересів сторін, а також необхідність подальшого вдосконалення механізмів цифрового обліку робочого часу та компенсації витрат працівника за використання власного обладнання.