Публічні та приватні земельні сервітути: сучасний стан правового регулювання та тенденції розвитку

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу правової природи публічних і приватних земельних сервітутів у сучасному українському законодавстві. Проаналізовано походження та еволюцію поняття сервітуту. Акцентується, що Земельний кодекс України визначає земельний сервітут як право обмеженого, платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою, тоді як Цивільний кодекс України розширює сферу регулювання, розрізняючи особисті та земельні сервітути. Досліджено допоміжний характер земельного сервітуту, який проявляється в можливості на обмежене право користування окремими властивостями земельної ділянки, що відрізняє його від інших видів прав на землю, зокрема від оренди, емфітевзису та суперфіцію. Обґрунтовується, що правова природа земельного сервітуту є комплексною: з точки зору цивільного права він виступає як обмежене речове право; з позиції земельного права – як ефективний інструмент регулювання раціонального використання земель; з огляду на екологічне право – як засіб забезпечення доступу до природних ресурсів та охорони довкілля. Особливу увагу приділено вивченню доктринальних підходів до поділу сервітутів на публічні та приватні, а також проблемам, що виникають через відсутність у законодавстві чіткого визначення поняття «публічний земельний сервітут». Проаналізовано ключові правові колізії, пов’язані з нечіткістю законодавчих критеріїв встановлення публічних сервітутів, що часто призводить до конфліктів між приватними та публічними інтересами. Приватні сервітути досліджуються як класичний інструмент правового регулювання відносин між власниками суміжних земельних ділянок для задоволення індивідуальних потреб. Підкреслюється екологічно-правовий вимір земельних сервітутів як механізму реалізації конституційного права на безпечне для життя та здоров’я довкілля та забезпечення екологічної справедливості. На основі аналізу сформульовано висновки щодо необхідності вдосконалення законодавчих процедур, нормативного уточнення змісту сервітутів і підвищення гарантій захисту публічних екологічних інтересів.