Правова та інституційна трансформація освітнього середовища в Україні: аналіз Стратегії розвитку доброчесності 2026–2030

Анотація

У представленій науковій статті здійснено комплексний та ретельний аналіз Стратегії розвитку доброчесності в освітній галузі на період 2026–2030 років. Цей стратегічний документ визначається автором як фундаментальна та засаднича дорожня карта, призвана забезпечити глибоку культурну та правову трансформацію всього національного освітнього середовища. Актуальність проведеного дослідження обґрунтовується через призму нагальної необхідності подолання критичного розриву, що тривалий час існував між теоретичними засадами академічної етики та їх безпосереднім практичним втіленням у повсякденну діяльність закладів освіти. Системний характер цієї проблеми зумовлений тривалою культурною легалізацією недоброчесності, через яку корупційні практики сприймалися як допустимі соціальні стратегії. Автор наголошує, що інтеграція етичних норм є не лише внутрішньою потребою системи, а й стратегічною вимогою у контексті євроінтеграційних процесів та гармонізації українського законодавства із міжнародними стандартами.

Особливу увагу у роботі зосереджено на дослідженні динамічної еволюції концепту доброчесності: від його сприйняття як суто декларативного морального принципу до статусу чіткої юридичної норми. Цей перехід передбачає встановлення конкретних правових наслідків за порушення стандартів чесності та формування системного антикорупційного ефекту на всіх ієрархічних рівнях управління. В основі наукового пошуку лежить методологічний розгляд логічної моделі «Теорії змін», яка пропонує взаємодію трьох ключових стратегічних векторів розвитку. Перший вектор фокусується на розробці та впровадженні інноваційної методологічної бази та сучасного дидактичного інструментарію, що виходить за межі традиційної дидактики та передбачає створення адаптивних навчальних ресурсів. Другий вектор спрямований на суттєве зміцнення професійної спроможності, розширення автономії та підвищення відповідальності освітян як головних носіїв інтелектуального капіталу держави та етичних орієнтирів. Третій вектор охоплює розбудову та впровадження цифрових, прозорих моделей управління закладами освіти, що базуються на засадах відкритості та підзвітності перед громадськістю.

У статті окремо проаналізовано вплив наказу МОН № 842, який закріплює нетерпимість до корупції як обов’язкову загальну компетентність для всіх спеціальностей. Автор доводить, що це перетворює доброчесність із формального лозунгу на обов’язковий фундамент підготовки фахівців, особливо у сферах права, міжнародних відносин та публічного управління. Особлива увага приділяється тривалому 15-річному циклу перебування особистості в системі освіти, який розглядається як унікальне вікно можливостей для формування стійкого «етичного імунітету». Дослідження також охоплює питання використання інструментів самооцінки, таких як система EvaluED та проєкт «Прозора школа», що дозволяють закладам самостійно виявляти корупційні ризики. Автор робить висновок, що успішна реалізація Стратегії до 2030 року дозволить виховати нове покоління громадян, здатних діяти етично не через страх санкцій, а через сформоване внутрішнє переконання. Це є критично важливою умовою для сталого розвитку України як європейської правової держави, де академічна чесність стає базовим інструментом державотворення та суспільної довіри.