Проблеми кваліфікації діянь особи, що перебуває у статусі «вора в законі»: аналіз судової практики

Анотація

Статтю присвячено комплексному доктринальному та правозастосовному аналізу змістовних і формально-юридичних проблем законодавчої дефініції «вора в законі» крізь призму принципу юридичної визначеності.

Актуальність дослідження зумовлена запровадженням у 2020 році відповідних змін до КК України, які ввели у нормативний обіг термінологію, що походить із кримінальної субкультури та не має усталеного юридичного змісту. У статті обґрунтовується теза, що відсутність легального визначення поняття «вор у законі» та чітких формалізованих критеріїв ідентифікації відповідного статусу спричинила системні труднощі як у доктрині кримінального права, так і в судово-слідчій практиці, насамперед у сфері доказування.

Особливу увагу приділено аналізу принципу юридичної визначеності як складової верховенства права та з’ясуванню його значення для допустимості криміналізації статусних ознак. На основі узагальнення наукових позицій вітчизняних учених показано, що чинні законодавчі дефініції «злочинного впливу» та «суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі “вора в законі”» мають узагальнений і значною мірою оціночний характер, що породжує ризики тавтології, логічної замкненості визначень і підміни доказування конкретної поведінки встановленням формального статусу.

У статті здійснено аналіз судової практики, який засвідчує, що проблеми правозастосування пов’язані не з так званою «криміналізацією статусу», а з недостатньою якістю нормативної конкретизації та процесуального опису інкримінованих дій. Обґрунтовується висновок, що предметом кримінально-правової оцінки у відповідних складах злочинів є конкретні дії, спрямовані на встановлення або поширення злочинного впливу, тоді як статус «вора в законі» виконує допоміжну функцію характеристики спеціального суб’єкта та підвищеної здатності впливати на інших осіб.

Порівняльно-правовий аналіз із законодавством Грузії дозволяє виявити як переваги нормативного закріплення відповідного статусу, так і його внутрішні обмеження, пов’язані з відсилочним характером дефініцій. У підсумку обґрунтовується необхідність подальшого вдосконалення кримінально-правового регулювання шляхом наповнення відповідної термінології чітким поведінковим змістом, що забезпечить відповідність принципу юридичної визначеності та підвищить ефективність і справедливість кримінального судочинства.