Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення: кримінально-правова боротьба та аналіз сучасного зарубіжного досвіду

Анотація

Стаття присвячена комплексному порівняльно-правовому дослідженню завідомо неправдивого повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за ст. 383 КК України у державах романо-германської (континентальної) правової сім’ї (Франція, ФРН та низка інших європейських держав), англо-американської правової сім’ї (США, Австралія), а також у законодавстві колишніх республік СРСР, з метою створення оптимальних орієнтирів для удосконалення українського законодавства.

Акцент зроблено на аналізі законодавчих конструкцій складу завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, визначенні його об’єкта, об’єктивних та суб’єктивних ознак, а також специфіки суб’єкта у різних юрисдикціях. Продемонстровано, що в законодавстві держав континентальної правової традиції кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину регламентовано досить вдало. У переважній більшості кримінальних кодексів країн Європи це діяння визнається як «неправдиве звинувачення» або «неправдива підозра» (ФРН, Австрія, Норвегія, Фінляндія).

У Кримінальному кодексі Франції найбільш вдало регламентовані ознаки завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину. Діяння у цій нормі формулюється як звинувачення, здійснене у будь-який спосіб і спрямоване проти певної особи, у діянні, здатному спричинити судові, адміністративні чи дисциплінарні санкції, якщо обвинувачеві відомо, що звинувачення повністю чи частково неправильне. Безперечною перевагою даної норми є наявність вичерпного переліку адресатів неправдивого звинувачення – це судовий, адміністративний чи судовий поліцейський співробітник, або орган, що має повноваження діяти на його підставі або передавати його компетентному органу, або ієрархічному начальству чи роботодавцю особи, щодо якої зроблено донос. У КК Німеччини схожа аргументація щодо переліку адресатів неправдивого звинувачення.

На відміну від норм більшості КК Європейських держав КК Норвегії до об’єктивної сторони неправдивого звинувачення входить не лише повідомлення неправдивої інформації про факт скоєння злочину, а й фальсифікація чи знищення доказів, що свідчать про невинуватість конкретної особи.

У Сполучених Штатах Америки відсутній федеральний кримінальний кодекс. Кожен штат має своє кодифіковане кримінальне законодавство, яке відрізняється одне від одного. Водночас у США прийнято Зразковий кримінальний кодекс, що є модельним нормативно-правовим актом для кримінального законодавства для всіх штатів, і який суттєво впливає на побудову систем Особливої частини кримінальних кодексів цієї федеративної держави. Зразковий КК США містить кілька статей, що передбачають відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Проведений аналіз законодавства колишніх республік СРСР засвідчує, що воно суттєво поступається європейському та американському законодавству у частині детального та розгорнутого опису ознак складу завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину у правових нормах. Встановлено, що для України найбільш ефективним є поєднання чіткої нормативної конструкції складу  завідомо  неправдивого  повідомлення  про  вчинення  кримінального  правопорушення,

узгодженої з міжнародними актами, з одночасним забезпеченням реальної дієвості заборони.

На підставі вивченого зарубіжного досвіду сформульовано висновок про криміналізацію самообмови та встановлення підвищеної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення щодо представників влади.