Затримання як процесуальний засіб пізнавальної діяльності слідчого

Анотація

У статті досліджено сутність затримання як процесуального засобу пізнавальної діяльності слідчого з урахуванням гносеологічних особливостей цього запобіжного заходу кримінального провадження. Обґрунтовано, що попри законодавче віднесення затримання до запобіжних заходів, воно має виражену гносеологічну природу, оскільки супроводжується отриманням фактичних даних, що становлять предмет доказування. Вказано, що у процесі затримання відбувається сприйняття, виявлення та фіксація відомостей про подію кримінального правопорушення, особу підозрюваного, обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки. Звернуто увагу, що саме на етапі затримання створюються найбільш сприятливі умови для пізнання вихідної інформації, необхідної для здійснення подальшого процесу доказування. Доведено, що, на відміну від інших заходів забезпечення, затримання безпосередньо сприяє формуванню первинних фактичних даних шляхом спостереження, аналізу, вилучення речей, документів і знарядь злочину. Проаналізовано судову практику щодо застосування статей 207 і 208 КПК України, відповідно до якої затримання визнається раптовою процесуальною подією, що нерідко передує реєстрації кримінального провадження, що актуалізує потребу в отриманні будь-якої початкової інформації. Констатовано, що в таких умовах слідчий, затримуючи особу, фактично пізнає інформацію поза межами відкритого провадження, що потребує законодавчого врегулювання порядку фіксації результатів пізнавальної діяльності. Зазначено, що в межах затримання здійснюються супутні процесуальні дії, зокрема особистий обшук, огляд, тимчасове вилучення майна тощо, які мають безпосереднє доказове значення. Наголошено, що не дивлячись на те, що кримінальне процесуальне затримання щільно межує з затриманням особи у адміністративному порядку, є недопустимим використовувати адміністративну процедуру затримання для досягнення цілей кримінального провадження. Обґрунтовано, що затримання варто розглядати не лише як тимчасове обмеження права на свободу, а як активний процес пізнання, що забезпечує встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження. Підсумовано, що затримання трансформується в універсальний процесуальний засіб пізнавальної діяльності слідчого, який сприяє не лише забезпеченню дієвості кримінального провадження, але й підвищує ефективність процесу доказування завдяки його пізнавальній сутності.