Напрями використання штучного інтелекту в кримінальних провадженнях (за матеріалами судової практики)

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню сучасного стану та перспектив інтеграції технологій штучного інтелекту в сферу кримінального судочинства України. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою трансформацією правової дійсності під впливом цифровізації, що подекуди вимагає переосмислення фундаментальних засад кримінальної юстиції. У роботі проаналізовано дихотомію між потенційним підвищенням ефективності правосуддя та виникненням нових загроз для прав людини, зокрема таких як технології «DeepFake», «галюцинації» великих мовних моделей, складність встановлення умислу в діях автономних систем тощо.

Робота ґрунтується на емпіричному аналізі рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень, що дозволяє перейти від теоретичних припущень до вивчення реальних моделей реагування судової системи на цей технологічний злам. При цьому зроблена авторами спроба систематизація розрізнених згадок про штучний інтелект за функціональними напрямами його застосування надала можливість виявити внутрішні суперечності та відсутність єдиної доктрини. Вказане зумовило висновок про існування потреби в науковому опрацюванні та нормативній регламентації процесів використання штучного інтелекту в юридичних процедурах.

У ході дослідження авторами виокремлено та проілюстровано п’ять основних напрямів використання штучного інтелекту в кримінальному провадженні, зокрема: 1) «використання штучного інтелекту як джерела аргументації», що має місце при зверненні учасників кримінального провадження до штучного інтелекту з метою оцінки юридично-значимих фактів (або аргументів опонента), із подальшими спробами використання отриманих результатів для підкріплення власної позиції; 2) «штучний інтелект як елемент предмету доказування», що охоплює випадки доказування фактів використання штучного інтелекту як інструменту протиправної діяльності; 3) «штучний інтелект як об’єкт судово-експертних досліджень», що зумовлено ризиком так званого «дивіденду брехуна» та необхідністю перевірки автентичності цифрових доказів; 4) «перекладання вини на штучний інтелект як стратегія захисту», що має місце у випадках, коли обвинувачені намагаються перекласти відповідальність на автономні алгоритми; 5) «застосування штучного інтелекту в системах предиктивного правосуддя», що передбачає використання штучного інтелекту (до прикладу, системи «Касандра») для прогнозування можливих юридично-значимих ризиків у поведінці особи.

У висновках наголошено на необхідності розробки комплексної нормативної бази та методичних рекомендацій для правників. Автори обґрунтовують доцільність імплементації міжнародного досвіду, зокрема принципів персональної відповідальності користувача за згенерований контент та обов’язкової верифікації даних, підкреслюючи, що штучний інтелект має залишатися допоміжним інструментом, який не може замінити людину-правника.