Попередня (розумна) оцінка доказів слідчим суддею як причина ухвалення необґрунтованих кримінальних процесуальних рішень під час здійснення судового контролю

Анотація

Стаття присвячена проблемі штучного розподілу оцінки доказів в кримінальному провадженні на «попередню (розумну)» та «остаточну (повноцінну)». Згідно цієї концепції слідчі судді при здійсненні судового контролю на досудовому розслідуванні на підставі попередньої (розумної) оцінки лише здійснюють «розумну оцінку сукупності отриманих доказів» з метою визначення, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру та застосування щодо неї обмежувального заходу. А остаточна (повноцінна) оцінка доказів з точки зору їх достатності, достовірності та допустимості здійснюється тільки на етапі судового розгляду. Це призводить до того, що оцінка доказів на етапі судового контролю здійснюється формально, обмежено та поверхнево, в результаті чого ухвалюються необґрунтовані рішення. Позиція щодо поділу оцінки доказів на попередню (поточну) і остаточну (кінцеву) є неприйнятною, оскільки на будь-якій стадії кримінального процесу перед винесенням кінцевого рішення, будь то судовий контроль на досудовому розслідуванні чи судовий розгляд, існують локальний предмет доказування (сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного ухвалення окремого (не кінцевого) процесуального рішення) та стандарт доказування (кількісна та якісна складова доказування, виконання яких забезпечує рівень переконаності, необхідний для прийняття кримінальних процесуальних рішень, що обмежують права і свободи у кримінальному провадженні). Доказування без встановлення фактичних обставин справи є неможливим. Застосування стандарту доказування «обґрунтована підозра» на стадії обрання запобіжного заходу підозрюваному не звільняє слідчого суддю від встановлення фактичних обставин справи через оцінку доказів, а лише тільки покладає цей обов’язок в меншому обсязі, ніж при винесенні вироку за наслідками судового розгляду за стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Чинне законодавство, практика правозастосування та наукова доктрина не передбачають можливості здійснення «розумної оцінки доказів».