Поняття та ознаки приватноправових спорів, сторонами яких є міжнародні організації

Анотація

Стаття присвячена аналізу приватноправових спорів, сторонами яких є міжнародні організації, – явища, що набуває дедалі більшого значення у зв’язку з розширенням діяльності міжнародних організацій, зростанням кількості взаємодій із приватними особами та поступовою еволюцією підходів до юрисдикційних імунітетів. У сучасних умовах такі спори стають важливим елементом міжнародно-правового порядку денного, а їхнє теоретичне осмислення набуває прикладного значення для забезпечення доступу до правосуддя, зокрема коли приватні сторони оскаржують дії або бездіяльність організацій, що мають привілеї та імунітети, і коли необхідно забезпечити «ефективний засіб правового захисту» у практичному вимірі.

У статті висвітлено, що приватноправові спори за участю міжнародних організацій характеризуються множинністю нормативних режимів та різноманітністю можливих форумів вирішення – від національних судів і міжнародних арбітражів до адміністративних трибуналів самих організацій та інших елементів їхніх внутрішніх систем правосуддя. Зазначена багаторівневість зумовлює потребу в чіткому визначенні критеріїв, які дозволяють віднести конкретний спір до приватноправової категорії, враховуючи, що в аналогічних фактичних обставинах можуть паралельно застосовуватися норми національного права, загальні принципи договірного права, внутрішнє право організацій, а інколи й міжнародне право чи стандарти міжнародного права прав людини. Додаткову складність створює здатність спорів змінювати «кваліфікацію» залежно від змісту вимог сторін, характеру шкоди та обраного способу захисту.

Запропоновано підхід, у центрі якого – суб’єктний склад і характер функцій, що їх виконують сторони. Приватноправовий характер спору виникає тоді, коли міжнародна організація або інший учасник правовідносин виступає в ролі приватного контрагента та здійснює діяльність, притаманну сфері acta jure gestionis, а не реалізації публічної влади – acta jure imperii. Це дозволяє відмежовувати спори, пов’язані з виконанням установчого мандату організації, від спорів, що випливають із договірних, трудових, деліктних чи майнових відносин, а також із внутрішньоорганізаційних правил, застосовних до персоналу, підрядників чи інших приватних учасників взаємодії. На основі цього сформульовано авторське визначення приватноправових спорів за участю міжнародних організацій та уточнено зміст категорії «приватні сторони» з урахуванням «подвійної правосуб’єктності» окремих учасників.

Сформульовані в статті підходи можуть слугувати основою для формування позиції України щодо кодифікаційної роботи, яка триває на рівні Комісії міжнародного права ООН і в рамках обговорень у Комітеті юридичних радників з міжнародного публічного права Ради Європи, а також для вироблення національної практики щодо співвідношення юрисдикційних імунітетів міжнародних організацій і права приватних осіб на ефективний доступ до правосуддя.