Криміналістичні засади реалізації функції захисту у кримінальних провадженнях за статтею 111 КК України

Анотація

У статті досліджено криміналістичні засади реалізації функції захисту у кримінальних провадженнях за статтею 111 КК України з акцентом на досудову стадію як ключовий етап формування доказової бази та визначення меж втручання у права особи. Обґрунтовано, що у справах про державну зраду, які характеризуються підвищеною суспільною чутливістю та інституційною асиметрією сторін, реальна змагальність не може бути забезпечена формальним проголошенням процесуальних принципів і потребує ефективних механізмів доступу сторони захисту до доказів, перевірюваності доказування та дієвого судового контролю.

Показано, що функція захисту у зазначеній категорії проваджень має розглядатися як самостійна процесуальна діяльність, спрямована на активне формування альтернативної доказової позиції та критичну перевірку доказової конструкції обвинувачення. Захисник обґрунтовується як суб’єкт доказування, діяльність якого охоплює аналіз процесуального походження доказів, відновлення їх контексту та ініціювання судового контролю з метою перевірки законності, обґрунтованості й пропорційності втручань у права особи.

Особливу увагу приділено судовому контролю як інституційній основі реалізації функції захисту та гарантії справедливого й допустимого доказування. Проаналізовано специфіку доказової бази у провадженнях за ст. 111 КК України, що формується шляхом поєднання процесуальних, оперативних і цифрових джерел, а також значення стандарту «обґрунтованої підозри» як процесуального фільтра на досудовій стадії. Доведено, що ефективність захисту у справах про державну зраду визначається здатністю застосовувати криміналістичні механізми для забезпечення реальної змагальності, процесуальної рівності сторін і перевірюваності доказування як передумови справедливого результату.