Використання національного права як засобу блокування юрисдикції МКС: порівняльно-правовий аналіз практик США та рф

Анотація

У статті здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз новітніх тенденцій у протидії юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) з боку держав, що не є учасницями Римського статуту, зокрема Сполучених Штатів Америки та російської федерації. Дослідження охоплює період загострення кризи міжнародного правосуддя у 2024–2026 роках, що характеризується переходом від дипломатичної риторики несприйняття до застосування жорстких інструментів національного права – економічних санкцій та кримінального переслідування суддів і прокурорів Суду.

Автори розглядають конвергенцію американських та російських практик через призму концепції lawfare, доводячи, що попри ідеологічні та правові відмінності, обидві держави використовують схожий інструментарій «конструктивного перешкоджання правосуддю» (constructive obstruction of justice). У статті проаналізовано юридичну природу виконавчих указів президентів США (зокрема Executive Order 13928 та 14203) та заочних вироків російських судів як форм зловживання правом (abuse of right), спрямованих паралізувати інституційну спроможності МКС. Особливу увагу приділено доктринальним викликам, що постають перед Судом, зокрема аргументу nemo dat quod non habet у контексті Угод Осло та застосуванню принципу Monetary Gold.

На основі аналізу практики Апеляційної палати МКС (справа Al-Bashir) та положень IV Женевської конвенції 1949 року, у статті обґрунтовується теза про «вертикальність» відносин між МКС та державами, що виключає застосування імунітетів посадових осіб (ratione personae) у випадку вчинення міжнародних злочинів, навіть якщо відповідна держава не є учасницею Статуту. Автори доводить, що територіальна юрисдикція Суду на окупованих палестинських територіях має об’єктивний характер і не може бути обмежена двосторонніми домовленостями між окупаційною державою та адміністрацією окупованої території.

У висновках наголошується, що ефективна протидія політиці санкційного тиску вимагає від міжнародного співтовариства не лише політичної солідарності, але й чіткої правової кваліфікації дій держав-агресорів як порушення зобов’язань erga omnes. Стаття пропонує розгляд національних судових та адміністративних заходів, спрямованих проти персоналу МКС, як форми міжнародно-протиправного діяння, що посягає на автономію міжнародної організації.