Становлення інституту реабілітації жертв політичних репресій у правовій системі незалежної України

Анотація

У статті розкрито процес становлення інституту реабілітації жертв політичних репресій у правовій системі незалежної Україні, виявлено законодавчі прогалини та окреслено можливі шляхи їх усунення. Зауважується, що реабілітацію незаконно засуджених осіб доцільно розглядати у двох аспектах: суспільно-політичному – як відновлення історичної справедливості, повернення особі доброго імені, гідності та належної репутації в суспільстві, публічне визнання її невинуватості; правовому – як унормована законодавством діяльність держави із перегляду та скасування незаконних звинувачень, вироків судових і позасудових органів що незаконно засуджених осіб, відновлення їх чесного імені та всіх прав, повернення моральної та метарільної шкоди, надання належної юридичної допомоги тощо.

Відзначається, що саме Законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» було започатковано процес відновлення історичної справедливості та анонсовано у такий спосіб статус незалежної держави, що засуджує злочини тоталітарного режиму. Закон мав вагоме політико-правове значення, позаяк передбачалася реабілітація жертв політичних репресій за «період після 1917 р. до моменту набрання чинності і поширювалась на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час». Разом з тим, Закон 1991 р. окрім некоректної назви, містив і чимало змістовних колізій і прогалин: не були враховані всі категорії осіб, які підлягали реабілітації; нечітко визначалося, хто не може бути реабілітованим; не містилося дефініцій основних понять процесу реабілітації.

Підсумовується, що якісно відрізняється, як за назвою, преамбулою, так і змістовним наповненням, Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» прийнятий у 2018 р. Серед прерогатив і недоліків: він містить визначення основних термінів, але, на превеликий жаль, у ньому відсутнє визначення основного поняття «реабілітація»; суттєво розширено коло осіб, які визнаються реабілітованими, проте немає застережень щодо осіб, які не підлягають реабілітації; окреслено коло осіб, потерпілих від репресій, але на них не поширюються заходи соціальної допомоги тощо. Незважаючи на окремі недоліки, можемо стверджувати, що вказаний закон та інші нормативно-правові акти певною мірою забезпечують нині належне правове регулювання процесу реабілітації осіб, які зазнали репресій від тоталітарного комуністичного режиму.