Доктринальні уявлення про правотворчість та її політику

Анотація

В статті автором розкрито особливості сучас- ного стану наукового розуміння феномену пра- вотворчості. Відзначено, що правотворчість за- ймає особливе місце в діяльності держави, основ- ною метою якої є прийняття, зміна та скасування норм права, формалізованих у відповідних фор- мах права. Для правотворчості як особливої фор- ми юридично значимої діяльності, що здійснюєть- ся уповноваженими суб’єктами (народом, суб’єк- тами публічної влади, громадськими організація- ми) важливим з наукової точки зору залишається питання її розуміння, що дозволить більш точно та комплексно відповісти на питання про те: 1) що саме створюється за наслідками правотворчості; 2) яку мету вона переслідує; 3) яке значення має на сучасному етапі розвитку правової системи.
Незважаючи на те, що правотворчість має три- валу історію свого наукового дослідження і на сьогодні представлена широким спектром підхо- дів до розуміння, варто відзначити, що однознач- ного доктринального розуміння вказаного явища в юридичній науці вироблено не було. Наявність різноманітних підходів до її наукового розуміння доводить багатоаспектність досліджуваного фе- номену та потребує посилення концептуалізації таких наукових результатів. Вказаним доводить- ся актуальність наукової розробки правотворчості крізь призму її доктринального розуміння та ха- рактеристики сучасного стану її розробки.
На підставі критичного аналізу представ- лених в юридичній науці поглядів вчених, які стосуються розуміння правотворчості автором підсумовано, що сучасними дослідниками об- ґрунтовується доцільність розширеного розу- міння правотворчості, яка націлена не лише на створення нормативно-правових актів, але і ін- ших форм права, зокрема судових прецедентів та міжнародних правових договорів та актів.
Доведено, що правотворчість перш за все є соціокультурним феноменом, яка здійснюється відповідно до інтересів суспільства, держави тощо. Тому важливого значення для розуміння правотворчості відіграє поняття «політика», яка характеризує правотворчість з точки зору само- стійної сфери та напряму діяльності, що: 1) ви- значає зміст творення права; 2) скеровує робо- ту відповідальних суб’єктів; 3) і саме головне – забезпечує поступовий, об’єктивно зумовле- ний розвиток правової системи, державності та громадянського суспільства.