Дисциплінарні правила Вселенських Cоборів християнської церкви ІV-ІХ століть

Анотація

Для дослідження канонічного права першочергового значення набувають Постанови Вселенських (всесвітніх) і Помісних (обласних) Соборів ІV-ІХ ст. Після легалізації християнської церкви на початку четвертого століття і визнання її римським імператором Костянтином Великим панівною церквою у Римській імперії виявилось можливим скликання Помісних і Вселенських Соборів. Ця подія започаткувала нову епоху розвитку християнства і його відносин з державою, епоху Вселенських і Помісних Соборів, рішеннями яких були сформульовані непогрішимі визначення догматів і видані канони, якими церква користується у своєму житті і в наші дні. Метою статті є спроба виявлення особливостей рішень як кожного окремого Вселенського Собору, так і всіх сукупно, а також їх значення у розвитку канонічного права.

До матеріалів, використаних дослідниками, відносяться Постанови Вселенських Соборів християнської церкви ІV-ІХ століть. Серед методів, які використовували автора статті, слід згадати діалектичний та герменевтичний, які дозволили проаналізувати та тлумачити Постанови Вселенських Соборів, з’ясувати їх зміст, сутність та значення. Також автори звернулись до порівняльно-правового методу, який дозволив порівняти Постанови Соборів, прийнятих у різні періоди. Використання системного методу надало можливість розглядати Постанови Вселенських Соборів як єдину систему специфічних джерел канонічного права. Також були використані принципи історизму, об’єктивності, логічного аналізу, історико-правовий та формально-юридичний методи.

Автори здійснюють спробу охарактеризувати зміст рішень кожного окремого Вселенського Собору і виявити властиві усім зібранням церковних ієрархів загальні особливості на підставі аналізу рішень Вселенських соборів християнської церкви ІV-ІХ століть, тобто до розколу у 1054 р. на західну (католицьку) і східну (православну) церкви. Дослідники доходять вмотивованого висновку про те, що систематичні несумісні із християнським вченням життєві реалії ініціювали й прискорили процес створення канонічного права, а ухвалені Вселенськими Соборами правила носили не тільки догматичний, але й дисциплінарний характер, чим удосконалювали церковний устрій, що виявилось вирішальним внеском у канонічний звід (кодекс).