Буковина в пенітенціарній політиці Румунії міжвоєнного періоду: нормативні засади та інституційна практика

Анотація

Статтю присвячено комплексному історико-правовому дослідженню нормативних засад і практичних механізмів функціонування пенітенціарної системи Буковини у складі Румунії в міжвоєнний період (1918–1940 рр.). Мета дослідження полягає у виявленні закономірностей трансформації пенітенціарної політики на регіональному рівні в умовах зміни державної належності та правового режиму, а також визначенні співвідношення між законодавчими моделями Старого Королівства й австро-угорською правовою спадщиною краю.

Обґрунтовано, що після встановлення румунської влади на Буковині склалася ситуація тривалої правової множинності, зумовленої одночасною дією норм австро-угорського, румунського та частково російського законодавства у сфері виконання покарань. Такий стан справ спричинив нормативну фрагментацію, конфлікти правозастосування та відтермінування реальної уніфікації пенітенціарної системи, що суттєво вплинуло на інституційну спроможність пенітенціарних установ регіону.

У статті проаналізовано еволюцію румунського пенітенціарного законодавства від закону 1874 р. до комплексної реформи 1929 р., визначено його доктринальні засади, структуру та задекларовані гуманістичні орієнтири, зокрема впровадження прогресивної системи виконання покарань, диференціації режимів утримання, розвитку реабілітаційних і превенційних інституцій. Особливу увагу приділено проблемі імплементації цих положень на території Буковини, де формальне поширення румунських нормативних актів не супроводжувалося належним фінансовим, кадровим та організаційним забезпеченням.

На основі аналізу архівних матеріалів, законодавчих актів і спеціалізованої періодики міжвоєнного періоду висвітлено діяльність ключових пенітенціарних установ Буковини, особливості їх матеріально-технічного стану, кадрової політики, режимів утримання та практики застосування заохочень і дисциплінарних стягнень. Доведено, що, попри прогресивність законодавчих новел, їх практична реалізація мала вибірковий і фрагментарний характер, а значна частина реформ залишалася декларативною через хронічне недофінансування, дефіцит професійно підготовленого персоналу та інституційну слабкість державного управління.

Зроблено висновок, що пенітенціарна система Буковини у міжвоєнний період виступала специфічною регіональною моделлю, сформованою внаслідок накладання різних правових традицій та адміністративних практик. Її розвиток засвідчував обмежену ефективність уніфікаційної політики Румунії щодо новоприєднаних територій і демонстрував, що трансформація пенітенціарних інститутів у багатонаціональних прикордонних регіонах мала переважно адаптаційний, а не модернізаційний характер, що має важливе значення для розуміння загальних тенденцій правової еволюції Центрально-Східної Європи першої половини ХХ ст.