Участь громадянського суспільства в формуванні та реалізації ветеранської політики

Анотація

Статтю присвячено комплексному теоретико-правовому дослідженню участі громадянського суспільства у формуванні та реалізації ветеранської політики України в умовах тривалої збройної агресії та трансформації моделі соціальної держави. Актуальність обраної теми зумовлена зростанням кількості ветеранів війни, ускладненням їхніх соціальних, психологічних і правових потреб, а також обмеженою інституційною спроможністю держави самостійно забезпечити ефективну реалізацію ветеранської політики без залучення недержавних суб’єктів.

У статті обґрунтовано, що ветеранська політика в сучасних умовах виходить за межі традиційного адміністративно-соціального підходу та набуває ознак комплексної публічної політики, реалізація котрої неможлива без системної участі інститутів громадянського суспільства. Громадські та ветеранські організації розглядаються як повноцінні суб’єкти публічної політики, що виконують функції представництва інтересів ветеранів, адвокації, надання соціальних і реабілітаційних послуг, а також громадського контролю за діяльністю органів публічної влади.

Здійснено аналіз чинного законодавства України у сфері ветеранської політики та участі громадянського суспільства, виявлено його фрагментарний і переважно декларативний характер. Акцентовано, що нормативна модель ветеранської політики зорієнтована переважно на патерналістське розуміння ролі держави, тоді як інституційні механізми партнерства з громадянським суспільством залишаються недостатньо врегульованими. Особливу увагу приділено проблемі невідповідності між фактичною роллю громадських організацій у реалізації ветеранської політики та їх формально-правовим статусом.

У статті проаналізовано основні інституційні форми участі громадянського суспільства у формуванні ветеранської політики, зокрема публічні консультації, діяльність дорадчих органів, участь у робочих групах і процесах адвокації. Обґрунтовано, що домінування консультативних механізмів не забезпечує реального впливу громадськості на прийняття стратегічних рішень та знижує легітимність державної ветеранської політики. Окремо розкрито роль громадянського суспільства на етапі реалізації політики, де недержавні організації фактично компенсують інституційну неспроможність держави у сферах психологічної реабілітації, соціальної адаптації та правової допомоги ветеранам.

Автором ідентифіковано ключові проблеми та ризики участі громадянського суспільства у ветеранській політиці, зокрема асиметрію відповідальності між державою та громадськими організаціями, нестабільність фінансування, фрагментацію ветеранського середовища та ризик інструменталізації громадських структур. У підсумку обґрунтовано необхідність переходу від декларативної до інституційно закріпленої партнерської моделі ветеранської політики, заснованої на принципах правової визначеності, субсидіарності та спільної публічної відповідальності держави і громадянського суспільства.