Правовий захист прав дитини в умовах воєнного стану в Україні

Анотація

Стаття присвячена комплексному науковому дослідженню сучасного стану порушення прав дітей в Україні в умовах воєнного стану, а також аналізу ефективності національних і міжнародних механізмів їх правового захисту.

Насамперед розглянуто правовий статус дитини як особливо уразливої категорії населення, що потребує підвищених гарантій охорони та захисту з боку держави. Обґрунтовано, що в умовах воєнного стану діти зазнають системних порушень основоположних прав, зокрема права на життя, безпеку, сімейне виховання, освіту, охорону здоров’я та соціальний захист.

У дослідженні здійснено аналіз норм національного законодавства України та міжнародно-правових актів, які регулюють питання забезпечення і захисту прав дітей, а також визначено ключові прогалини правового регулювання та проблеми практичної реалізації відповідних гарантій. Окрему увагу приділено встановленню основних форм порушення прав дітей в умовах воєнного стану, серед яких особливої уваги потребує незаконна депортація.

Здійснено аналіз норм національного законодавства України та міжнародно-правових актів у сфері захисту прав дітей, визначено ключові прогалини правового регулювання та проблеми практичної реалізації відповідних гарантій. Особливу увагу приділено встановленню основних форм порушення прав дітей в умовах воєнного стану, серед яких особливої актуальності набуває незаконна депортація.

Наголошено, що зафіксовані факти масових вбивств, заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю дітей, умисного створення небезпечних для життя умов, а також насильницької депортації та передачі дітей відповідають ознакам злочину геноциду, визначеним Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Така правова кваліфікація ґрунтується на міжнародно-правових стандартах і свідчить про визнання особливої тяжкості посягань на українських дітей як складової політики, спрямованої на підрив існування національної групи.

У дослідженні проаналізовано чинні механізми захисту прав дітей, зокрема діяльність міжнародних інституцій, органів державної влади та громадських організацій, а також простежено трансформацію інституційних механізмів захисту прав дитини з моменту незалежності України.

Обґрунтовано необхідність створення незалежного інституту дитячого омбудсмена з чітко визначеними повноваженнями, гарантіями автономності та фінансової незалежності. Запровадження такого інституту розглядається як важливий крок до посилення державного контролю та забезпечення реального, а не декларативного захисту прав дитини в умовах воєнного стану.