Співвідношення речових і зобов’язальних елементів у правах суб’єктів відносин довірчої власності

Анотація

У статті досліджується проблема співвідношення речових та зобов’язальних елементів у правах суб’єктів відносин довірчої власності. Проаналізовано особливості правового статусу засновника довірчої власності, довірчого власника та вигодонабувача крізь призму дуалістичної природи цієї конструкції. На підставі порівняльно-правового аналізу моделей англо-американського трасту, континентальних трастоподібних конструкцій та українського регулювання встановлено відмінності у визначенні титулу на майно, обсягу фідуціарних обов’язків довірчого власника та характеру прав вигодонабувача.

Обґрунтовується, що українська модель довірчої власності формально закріплює за довірчим власником речовий титул, однак зміст здійснення цього права визначається передусім зобов’язальними обмеженнями. Поєднання абсолютного характеру титулу довірчого власника з його функціональною спрямованістю на задоволення інтересів іншої особи формує складну багаторівневу модель правомочностей і обмежень.

Доведено, що формальне визнання за довірчим власником повного речового титулу не усуває необхідності розглядати його повноваження як обмежені цільовим призначенням майна та обов’язком діяти добросовісно, розумно й виключно в інтересах вигодонабувача. Такий підхід дозволяє пояснити особливості розподілу ризиків, відповідальності та меж дискреції довірчого власника.

Зроблено висновок про необхідність закріплення чітких критеріїв допустимого втручання засновника у здійснення титулу, уточнення правового статусу бенефіціара, посилення інструментів контролю за діяльністю довірчого власника та імплементації більш чітких фідуціарних стандартів поведінки з урахуванням міжнародного досвіду. Системне узгодження цих елементів сприятиме підвищенню правової визначеності, прогнозованості правозастосування та ефективності використання довірчої власності як інструменту забезпечення майнових інтересів у цивільному обороті. Результати дослідження можуть бути використані у правотворчій діяльності та при формуванні єдиної практики застосування норм щодо довірчої власності.