Генеза цивільно-правового регулювання захисту прав дітей в Україні

Анотація

У статті проаналізовано розвиток законодавчого регулювання захисту прав дітей на українських землях від історичних періодів до сучасного етапу, зокрема в умовах незалежності держави та воєнних викликів. Розглянуто процес формування правових засад охорони дитинства, починаючи з ранніх правових пам’яток, серед яких «Руська правда», Галицький цивільний кодекс та Загальне цивільне уложення Австрійської імперії 1811 року. У цих актах визначалися основні положення щодо правового становища дітей у сім’ї, встановлювалися обов’язки батьків щодо їх утримання, виховання та навчання, а також окреслювалися окремі аспекти правового статусу дитини. Значну увагу приділено радянському періоду, коли питання охорони материнства і дитинства набули нормативного закріплення через ухвалення відповідних декретів та актів цивільного законодавства. У роботі також розглянуто вплив міжнародно-правових актів на формування правового статусу дитини в Україні. Зокрема, проаналізовано значення Загальної декларації прав людини 1948 року та Декларації прав дитини 1959 року, які стали основою формування міжнародних стандартів у сфері забезпечення рівності прав, соціального захисту, доступу до освіти та медичної допомоги для всіх дітей, у тому числі дітей з особливими потребами. Окремо висвітлено базові положення Декларації прав дитини, серед яких право на ім’я та громадянство, можливість здобуття освіти, право на соціальне забезпечення, а також гарантії захисту від дискримінації, насильства й експлуатації.

Особливе місце у дослідженні відведено аналізу розвитку національного законодавства після здобуття Україною незалежності. Розглянуто значення Конституції України, Сімейного кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства», які закріпили основні гарантії прав дітей, зокрема право на захист від насильства та експлуатації, пріоритет сімейного виховання, доступ до освіти й медичних послуг. Крім того, ці нормативно-правові акти визначили механізми державної підтримки дітей-сиріт, дітей з інвалідністю та дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

У статті обґрунтовується, що в умовах сучасних воєнних викликів особливої актуальності набуває посилення системи гарантій прав дітей, які постраждали внаслідок збройного конфлікту або були змушені покинути місце проживання. Підкреслюється необхідність забезпечення їх безпеки, доступу до освіти, медичної та психологічної допомоги. Окремо наголошується на важливості реалізації державних і громадських ініціатив, спрямованих на підтримку сімей, розвиток програм раннього дитячого розвитку та сприяння соціальній інтеграції дітей, а також на подальшій гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами у сфері захисту прав дитини.