Проблеми забезпечення верховенства права у сфері захисту екологічних прав людини в умовах війни

Анотація

У науковій статті здійснено комплексний аналіз проблем забезпечення верховенства права у сфері захисту екологічних прав людини в умовах воєнного стану. Обґрунтовано, що в сучасних умовах ця проблематика набуває системного та міжгалузевого характеру, поєднуючи конституційні, екологічні, кримінально-правові та міжнародно-правові механізми правового регулювання.

Екологічні права, які включають право на безпечне довкілля, доступ до екологічної інформації та участь у прийнятті екологічно значущих рішень, є важливою складовою прав людини. Проте під час збройного конфлікту вони зазнають значні порушення через руйнування екосистем, забруднення довкілля, неконтрольовану експлуатацію природних ресурсів і внутрішнього доступу до екологічного інформування.

Досліджено нормативні засади формування та розвитку екологічних прав в Україні, зокрема їх законодавче закріплення у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» та конституціоналізацію у статті 50 Конституції України. Доведено, що верховенство права у сфері екологічних прав слід розглядати не лише як засадничий принцип, закріплений у Конституції України, а як функціональний інструмент забезпечення реальної дієвості гарантій охорони довкілля та екологічної безпеки. Розкрито зміст ключових елементів цього принципу – юридичної визначеності, пропорційності, доступу до правосуддя, ефективності судового захисту та невідворотності юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, у їх системному взаємозв’язку як інституційної основи екологічної демократії.

Обґрунтовано, що в умовах війни екологічні права набувають особливого значення, трансформуючись у складову національної безпеки та стратегічний пріоритет повоєнного відновлення держави.

Проаналізовано вплив збройної агресії на стан довкілля України, а також виявлено ключові проблеми реалізації екологічних прав, зокрема обмеження доступу до правосуддя, складність доказування екологічної шкоди та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності за воєнні злочини проти довкілля. Приділено увагу кваліфікації дій держави-агресора як екоциду відповідно до ст. 441 Кримінального кодексу України. Доведено, що з огляду на масштабність та характер завданої шкоди йдеться не лише про кримінально-правову категорію, а про комплексне порушення фундаментальних прав людини, включаючи право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

У роботі сформульовано практичні напрями вдосконалення правового механізму захисту екологічних прав у воєнний та післявоєнний період, зокрема розроблення спеціального законодавчого механізму документування та оцінки екологічної шкоди, посилення відповідальності за екологічні правопорушення, створення доказової бази для міжнародного судового переслідування, розширення міжвідомчої та міжнародної співпраці, а також інтеграцію екологічної безпеки до системи оборонного планування та післявоєнного відновлення. Зроблено висновок, що забезпечення верховенства права у сфері екологічних прав людини є ключовою передумовою зеленого відновлення України, утвердження європейських стандартів прав людини та зміцнення довіри до правової системи держави.