Охорона ґрунтів за законодавством ЄС: загальна рамка

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правового забезпечення охорони ґрунтів за законодавством Європейського Союзу. З метою проведення комплексного аналізу регуляторної рамки в сфері охорони ґрунтів наведено перелік та характеристику окремих документів, які складали та (або) продовжують складати основу ґрунтоохоронного правового врегулювання в ЄС, здійснюється класифікація та оцінка їх ефективності.

Акцентовано увагу на ролі Європейського зеленого курсу (січень, 2020 рік) для забезпечення охорони ґрунтів, завдяки вперше закріплених принципів та положень, що безпосередньо стосуються правового регулювання використання та охорони невідновлюваного природного ресурсу. Зважаючи на визначну роль цього документу, робиться висновок про можливість виділення двох періодів становлення та розвитку в ґрунтозахисному законодавстві ЄС: до та після прийняття Європейського зеленого курсу. Крім того, пропонується виділяти диференційовані та інтегровані правові акти ЄС в сфері охорони ґрунтів.

Констатовано, що перший період характеризується сукупністю переважно інтегрованих правових актів, які лише побічно та фрагментовано містили та/або містять норми щодо охорони ґрунтів та, передусім, приймались в рамках різноманітних політик щодо агросектору, відходів, промисловості, екології тощо. Відсутність спеціального законодавства, сфокусованого на проблемі охорони ґрунтів, позначилась низькою ефективністю та високим показниками деградації земель.

Щодо другого періоду – після затвердження т. зв. Зеленого курсу – виснується поява в правовому полі ЄС вузькогалузевих актів (Стратегії охорони ґрунтів до 2030 р. та Директиви щодо моніторингу ґрунтів та їх стійкості). Підкреслюючи позитивність нового вектора у правовій регламентації проблем охорони ґрунтів, водночас відмічається, що прийняті нормативно-правові акти в більшій мірі визначають напрямки правого регулювання, а не являють собою норми прямої дії, зважаючи на існуючий в праві ЄС принцип субсидіарності.

Зроблено висновок про беззаперечну потребу у відведенні досліджуваному об’єкту самостійного місця у праві Європейського Союзу, що потребує комплексного підходу та закріплення конкретних заходів.