Переважне право орендаря на купівлю земельної ділянки сільськогосподарського призначення: теоретико-правовий аналіз

Анотація

У статті здійснено аналіз стану наукових розробок щодо питання переважного права на купівлю земельної ділянки сільськогосподарського призначення (зокрема земельної частки (паю)). Підкреслено, що це питання набуло значної актуальності у зв’язку зі зняттям мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, оскільки довгострокова оренда земельної ділянки не обмежує можливість розпоряджатися приватною власністю. Разом із тим, зазначено, що правове регулювання переважного права оренди є важливим інструментом захисту його прав.

Встановлено, що залежно від обраного власником способу відчуження земельної ділянки здійснюється шляхом укладення договору купівлі-продажу або на земельних торгах (аукціоні). Обґрунтовується теза про те, що реалізація переважного права орендаря на купівлю земельної ділянки є складною саме для орендаря, оскільки на нього покладається обов’язок здійснити низку юридичних та організаційних дій для використання цього права. Деталізовано, що для реалізації цього права потрібні не лише певні умови, а й відповідні передумови. Основними передумовами є наявність юридичних орендних правовідносин, зареєстроване належним чином право оренди, належне виконання орендарем обов’язків за договором оренди, продаж земельної ділянки протягом строку користування нею, а також згода орендаря на її викуп. Підкреслено, що орендар має переважне право лише у разі продажу земельної ділянки, тоді як на інші види договорів відчуження це право не поширюється. Вказано, що зазначене право також не поширюється на інші категорії земель, незважаючи на те, що орендарі тривалий час користуються земельною ділянкою та інвестують у неї. Це призводить до нерівного правового становища орендарів.

Авторка акцентує увагу, що передача переважного права купівлі орендарю земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за письмовим договором, істотні умови якого законодавством не визначені. Зроблено висновок, що для врегулювання окремих проблем у цій сфері законодавство потребує певного категоріального уточнення з метою формування єдиної судової практики, а також подальшого вдосконалення механізму реалізації цього права.