Характеристика адміністративних правопорушень в інформаційній сфері

Анотація

У статті здійснено ґрунтовне теоретико-правове дослідження адміністративних правопорушень в інформаційній сфері як окремого різновиду деліктів публічно-правового характеру в умовах цифрової трансформації суспільства та держави. Актуальність теми зумовлена стрімким розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, зростанням обсягів інформаційних ресурсів, розширенням електронного врядування та підвищенням ролі інформації як стратегічного нематеріального блага, що об’єктивно потребує посилення адміністративно-правових механізмів її охорони та захисту.

Визначено поняття адміністративного правопорушення в інформаційній сфері як протиправного, винного діяння (дії або бездіяльності), що посягає на врегульовані нормами адміністративного та інформаційного права суспільні відносини щодо створення, збирання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації, за яке передбачено адміністративну відповідальність відповідно до положень Кодекс України про адміністративні правопорушення. Обґрунтовано, що специфіка таких правопорушень полягає у нематеріальному характері об’єкта посягання, формальному складі більшості деліктів та підвищеній латентності, зумовленій цифровим середовищем.

Окремо наголошено на проблемах кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері інформації, серед яких визначено нечіткість окремих правових норм, складність доведення складу правопорушення в умовах цифрового середовища, а також дублювання адміністративної і кримінальної відповідальності за окремі посягання на інформаційну безпеку. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність систематизації адміністративно-деліктного законодавства, удосконалення санкцій з урахуванням принципу пропорційності та гармонізації національного законодавства з європейськими стандартами у сфері захисту інформації. Зроблено висновок, що адміністративні правопорушення в інформаційній сфері відіграють ключову роль у механізмі забезпечення законності та правопорядку в умовах цифровізації, а ефективність протидії таким правопорушенням безпосередньо залежить від якості нормативно-правового регулювання, рівня правової культури суб’єктів інформаційних відносин та послідовності правозастосовної практики.