Предмет кримінального правопорушення, передбаченого ст. 201-2 КК України: проблеми термінологічної визначеності та правозастосування

Анотація

Стаття присвячена комплексному кримінально-правовому, догматичному та кримінологічному дослідженню предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст. 201-2 КК України. Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентними масштабами гуманітарної, економічної та соціальної кризи, спровокованої повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України. Зважаючи на колосальні обсяги матеріальних цінностей, що перетинають митний кордон та розподіляються всередині держави, особливу увагу приділено аналізу об’єктивних ризиків зловживань та ефективності кримінально-правових механізмів реагування на ці виклики в умовах воєнного стану.

У роботі здійснено системний аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складу цього правопорушення, зокрема розкрито термінологічні колізії між нормами кримінального закону та спеціального регулятивного законодавства. Розглянуто проблему хибного, виключно «митного» підходу правоохоронних органів до ідентифікації предмета злочину. Детально проаналізовано специфіку волонтерської діяльності та доведено догматичну вразливість обов’язкової криміноутворювальної ознаки «з метою отримання прибутку», яка часто механістично тлумачиться слідчими органами, що штучно дестимулює активність громадянського суспільства.

Водночас акцентовано на проблемах кваліфікації та системної штучної конкуренції норм у кримінальному праві, що виникла через запровадження ст. 201-2 КК України. Проаналізовано ключові аспекти розмежування цього діяння від суміжних складів злочинів проти власності (привласнення, розтрата, шахрайство) та легалізації майна, одержаного злочинним шляхом. Досліджено ризики порушення принципу заборони подвійного притягнення до відповідальності (non bis in idem) та формування репресивної судово-слідчої практики щодо добросовісних представників волонтерського руху.

Наукова новизна дослідження полягає у концептуальному переосмисленні конструкції ст. 201-2 КК України та доведенні необхідності відмови від надмірної казуїстичності на користь єдиних догматичних підходів. У результаті зроблено висновок про нагальну потребу в оптимізації диспозиції аналізованої статті, синхронізації кримінального закону з регулятивним законодавством та виробленні чітких роз’яснень на рівні найвищої судової інстанції, що забезпечить дотримання принципу правової визначеності та захистить волонтерські ініціативи від безпідставного кримінального переслідування.