Самовільне залишення служби як форма ухилення від обов’язку захисту країни в умовах триваючої війни: організаційно-правові аспекти

Анотація

У статті здійснюється комплексний аналіз самовільного залишення служби (СЗЧ) у Силах оборони України як масове ухилення від захисту держави. Акцент на організаційно-правовій природі, мотивації та дисфункціях, що перетворюють порушення на системну загрозу боєздатності.

Обґрунтовується, що повномасштабна агресія проти України, масштаб мобілізації та інтенсивність бойових дій роблять СЗЧ масовим ухиленням від участі в обороні.

У роботі показано, що чинна модель правового регулювання та організації служби у Силах оборони України неадаптована до затяжної війни, що спричиняє дисфункції: тривале перебування на передовій без ротацій, слабке морально-психологічне забезпечення, нерівномірне навантаження, сімейні та медичні кризи, дефіцит повернення після СЗЧ.

Наукову основу становить авторське опитування військовослужбовців на Донецькому напрямку (2025–2026 рр.), що виявило амбівалентність мотивації СЗЧ: провокативні чинники (виснаження, ротації, конфлікти, сім’я/здоров’я) проти стримувальних (честь, солідарність, покарання, сім’я).

Показано, що законодавчі зміни 2024–2025 рр. створюють «вікно можливостей» для добровільного повернення після СЗЧ, але не вирішують системну профілактику причин. Поєднання жорстких санкцій із пом’якшенням для першого СЗЧ формує мотиваційний фон, що потребує чітких організаційно-правових правил.

У роботі наголошується, що самовільне залишення служби в умовах триваючої війни не може розглядатися виключно як індивідуальна девіація чи прояв особистої недисциплінованості. На основі емпіричних даних, а також узагальнення висновків інших дослідників обґрунтовується теза про СЗЧ як системну реакцію частини особового складу на сукупність управлінських, організаційних і соціально-психологічних факторів.

Результати дослідження можуть бути використані при оновленні нормативних актів, розробленні внутрішніх стандартів організації служби, програм підготовки командирів, а також при формуванні цілісної політики запобігання СЗЧ як загрозі обороноздатності та як інструменту масового ухилення від виконання конституційного обов’язку захисту держави.