Процесуальні строки як інструмент реалізації принципу правової визначеності у кримінальному провадженні

Анотація

У статті здійснено формально-юридичний аналіз процесуальних строків у кримінальному провадженні крізь призму принципу правової визначеності як складової верховенства права. Обґрунтовано, що темпоральне регулювання кримінального процесу має не лише організаційне значення, а є процесуальною гарантією прав і свобод, оскільки визначає допустиму тривалість втручання держави у такі права і свободи особи, унеможливлює невизначено тривале перебування особи у відповідному процесуальному статусі та забезпечує передбачуваність правових наслідків.

Показано, що якість у формулюванні процесуального строку визначається не тільки числовим виміром його тривалості, але й зрозумілістю визначення моментів початку і закінчення строку його перебігу, однозначністю процедур продовження або поновлення та передбачуваністю наслідків порушення.

Запропоновано підхід до оцінки строків як механізму мінімізації суб’єктивізму та можливих зловживань при вирішенні питань, які стосуються втручання у права та свободи особи, адже чим менш визначеними є часові категорії, тим більшої процедурної конкретизації потребують критерії їх застосування та засоби контролю.

На підставі аналізу ст. 28, 113–117, 219, 314, 376 КПК України розмежовано формально визначені, відносно визначені, оціночні та строки, які встановлює суб’єкт правозастосування, а також обґрунтовано, що співіснування цих конструкцій без внутрішньої узгодженості може призводити до нерівномірного рівня правової визначеності на різних стадіях провадження. Акцентовано, що оціночні категорії визначення часових меж (зокрема розумний строк, негайно, невідкладно) є необхідними для врахування різноманітності фактичних ситуацій, однак створюють ризики непередбачуваності та неоднаковості практики, якщо не забезпечені стандартами мотивування та процесуального контролю. Для уточнення змісту обов’язків держави у сфері керованості тривалості провадження проаналізовано стандарти ЄСПЛ щодо вимоги розумного строку та ефективних засобів захисту.

Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення КПК України, спрямовані на підвищення передбачуваності та контрольованості строкових приписів без установлення формально визначеної граничної межі судового розгляду. Зокрема, обґрунтовано потребу нормативного посилення стандартів управління тривалістю розгляду, уточнення процедурних гарантій доступу до мотивувальної частини судового рішення та уніфікації підходів до поновлення строків. Доведено, що процесуальні строки доцільно розглядати як елемент темпоральних гарантій верховенства права, а їх гармонізацію як умову підвищення якості кримінального процесуального регулювання.