«Втрачені відповідачі» у сфері пробації: проблеми виконання судових рішень в умовах воєнного стану

Анотація

У статті здійснено комплексне теоретико-правове дослідження проблеми виконання судових рішень органами пробації щодо осіб, які внаслідок збройної агресії Російської Федерації та запровадження воєнного стану вимушено перебувають за межами України. Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентною мобільністю населення та формуванням нових викликів для системи кримінальної юстиції у частині забезпечення безперервності виконання вироків, щодо покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Обґрунтовано запровадження доктринальної категорії «втрачені відповідачі» як аналітичного поняття, що відображає правову ситуацію, за якої суб’єкт пробації не ухиляється від виконання вироку та не вчиняє нових правопорушень, однак держава об’єктивно втрачає можливість здійснювати пробаційний нагляд, контроль і корекційний вплив у зв’язку з його перебуванням за межами країни.

Проаналізовано положення КК України, КПК України та законодавства у сфері пробації. Встановлено відсутність спеціальних механізмів зупинення строків давності виконання обвинувального вироку у випадку вимушеного перебування особи за межами держави, а також нормативно визначеної процедури транснаціонального трансферу пробаційного нагляду. Досліджено міжнародно-правові інструменти взаємного визнання судових рішень, зокрема європейські рамкові рішення у сфері пробації та виконання покарань, положення Європейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками, а також принципи міжнародної ввічливості та взаємності.

Доведено, що воєнний стан виявив структурні обмеження територіально орієнтованої моделі пробації, яка не пристосована до умов масового транскордонного переміщення засуджених осіб. Аргументовано необхідність формування мобільної, транснаціональної моделі пробації задля безперервного процесу виконання судового рішення незалежно від зміни держави перебування особи. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до законодавства України шляхом нормативного закріплення механізму зупинення строків давності виконання вироку, впровадження інституту трансферу пробаційного нагляду та розвитку міжнародної пробаційної співпраці з урахуванням принципів правової визначеності, пропорційності та справедливості.