Добровільність як ознака колабораційної діяльності: тлумачення Верховного Суду

Анотація

У статті розглядають питання судового тлумачення у постановах Верховного Суду такої властивості колабораційної діяльності в будь-якій формі, визначеній у ст. 111-1 КК України, як добровільність вчинених дій. З аналізу постанов суду касаційної інстанції зроблено висновок, що судовий розгляд справ за колабораційну діяльність за процедурою in absentia жодним чином не впливає на встановлення добровільності дій обвинуваченого, якщо з сукупності зібраних під час досудового розслідування доказів, які були безпосередньо досліджені судами, така добровільність підтверджена поза розумним сумнівом. Окрім того, добровільність поведінки особи у контексті її кримінальної відповідальності за ст. 111-1 КК України є фактом, який потребує обов’язкового встановлення судом на підставі безпосереднього дослідження сукупності зібраних під час досудового розслідування доказів у конкретному кримінальному провадженні. Аналіз правових позицій у постановах Верховного Суду у справах про засудження громадянина України за ту чи іншу форму колабораційної діяльності дозволило виокремити ряд критеріїв, які вказують на те, що дії засудженого були добровільними, а саме: поведінка обвинуваченого, безпосередньо не пов’язана з конкретною формою колабораційної діяльності, яка йому інкримінується, однак яка вказує на те, що особа ініціативно та відкрито підтримувала окупаційну адміністрацію держави агресора на тимчасово окупованій території; тривале підтримання громадянином України політики Російської Федерації та окупаційної адміністрації держави-агресора, яка розпочалася ще у травні 2014 року; дані, які містяться у протоколі огляду та у висновку судово-портретної експертизи, відповідно до яких поведінка обвинуваченого була невимушеною; характер і тривалість протиправної поведінки обвинуваченого; відкритий характер окупації частини території України, вік та достатній життєвий досвід обвинуваченого, враховуючи який він очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання; відсутність в матеріалах кримінального провадження будь-яких даних про те, що обвинувачений прийняв рішення про обіймання посади під примусом з боку окупаційної влади.