Латинські правові максими як методологічні засади кримінально-процесуального механізму захисту прав людини в Україні

Анотація

Статтю присвячено теоретико-правовому осмисленню латинських правових максим in dubio pro reo, nemo tenetur se ipsum accusare, audiatur et altera pars та ne bis in idem у контексті сучасного кримінального процесу України. Метою дослідження є обґрунтування цих максим як системних методологічних засад кримінального процесу України, через які формуються процесуальні принципи, процесуальні гарантії та механізми судового контролю в їх єдності як складових кримінально-процесуального механізму захисту прав людини. Методологічну основу дослідження становлять системний, структурно-функціональний, формально-юридичний і порівняльно-правовий методи. У статті здійснено комплексний аналіз положень Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, практики Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду, а також релевантних доктринальних підходів до розуміння процесуальних гарантій у кримінальному провадженні. Встановлено, що латинські правові максими не функціонують як самостійні норми позитивного права, однак їх зміст системно імплементований у конституційні гарантії, засади кримінального провадження, норми доказування, правила допустимості доказів, процесуальні гарантії сторони захисту та інститути судового контролю. Доведено, що зазначені максими виконують функцію метанормативних орієнтирів, які визначають логіку розподілу обов’язку доказування, межі допустимого державного примусу, стандарти процесуальної рівності сторін і гарантії правової визначеності. Обґрунтовано, що їх системне застосування забезпечує змістовну узгодженість національного кримінального процесу зі стандартами справедливого судового розгляду та посилює методологічну цілісність кримінально-процесуального механізму захисту прав людини. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх використання для вдосконалення мотивування судових рішень, підвищення якості оцінки доказів, посилення аргументації щодо допустимості доказів і забезпечення реального, а не формального захисту прав людини у кримінальному провадженні.