Проблеми правового регулювання строків затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок

Анотація

У статті досліджено проблеми правового регулювання строків затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального проступку, у межах дізнання. Проаналізовано розвиток правових засад затримання у національному кримінальному процесі та визначено, що запровадження інституту кримінальних проступків і спеціального провадження у формі дізнання актуалізувало питання узгодженості норм, які регламентують фактичне позбавлення свободи без ухвали слідчого судді. Розглянуто співвідношення загальних положень глави 18 КПК України зі спеціальним регулюванням глави 25, зосередженим у статті 298-2 КПК України.

Встановлено наявність внутрішньої колізії у статті 298-2 КПК України, яка одночасно передбачає: можливість затримання особи за наявності умов, визначених у частині першій, альтернативні строки затримання до 24 або до 72 годин залежно від зазначених підстав та імперативне обмеження, відповідно до якого загальний строк затримання не може перевищувати трьох годин з моменту фактичного затримання. Виявлено, що така конструкція створює неоднозначність тлумачення та фактично спонукає працівників підрозділів дізнання застосовувати найменший строк затримання як “найбезпечніший” з точки зору законності, що, у свою чергу, знижує ефективність дізнання як форми досудового розслідування.

Показано на прикладі типової ситуації (необхідність зібрання матеріалів дізнання та отримання висновку судово-медичної експертизи для належної правової оцінки події), що трьохгодинний строк затримання є недостатнім для виконання мінімально необхідного комплексу невідкладних процесуальних дій, а відмова від застосування затримання або його використання лише в межах трьох годин не забезпечує досягнення процесуальної мети цього заходу. Проаналізовано також окремі прогалини у правовому регулюванні тримання затриманих осіб у ізоляторах тимчасового тримання з урахуванням наказу МВС України № 777 від 25.09.2023 року та виявлено відсутність чітко визначеного механізму реалізації тримання осіб, затриманих за пунктами 1–3 частини першої статті 298-2 КПК України строком до 72 годин.

У порівняльно-правовому аспекті узагальнено підходи законодавства Франції, Німеччини та Сполучених Штатів Америки щодо первинного поліцейського затримання та судового контролю за обмеженням свободи, що підтверджує доцільність уніфікованого й передбачуваного строку первинного затримання. Зроблено висновок про необхідність нормативного усунення внутрішньої колізії статті 298-2 КПК України та вдосконалення моделі затримання у провадженнях щодо кримінальних проступків. Запропоновано уніфікувати правове регулювання шляхом закріплення єдиного базового строку затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального проступку до 24 годин з моменту фактичного затримання, виключивши альтернативний 72-годинний строк та усунувши імперативну конструкцію трьохгодинного обмеження як таку, що створює колізійність і перешкоджає ефективному застосуванню затримання в межах дізнання.