Правове регулювання кібератак під час збройних конфліктів

Анотація

Статтю присвячено комплексному дослідженню правового регулювання кібератак під час збройних конфліктів у контексті застосування норм і принципів міжнародного гуманітарного права. У роботі обґрунтовано, що кібератаки, наслідки яких є співмірними з наслідками традиційного збройного насильства, підлягають правовій оцінці відповідно до права збройних конфліктів, незважаючи на відсутність спеціального універсального міжнародного договору, присвяченого саме діям у кіберпросторі. Визначено, що ключовим критерієм застосовності міжнародного гуманітарного права є не технічна форма втручання, а характер, масштаб і гуманітарні наслідки відповідної дії. Особливу увагу зосереджено на аналізі принципів розрізнення, пропорційності та військової необхідності як базових орієнтирів для встановлення меж правомірного застосування кібератак у період збройного конфлікту. Показано, що у цифровому середовищі реалізація цих принципів ускладнюється через змішаний характер інфраструктури, поєднання цивільних і військових функцій в одних і тих самих системах, а також через можливість настання непрямих і каскадних наслідків для цивільного населення. Окремо проаналізовано правове значення кібератак, спрямованих на об’єкти критичної інфраструктури, об’єкти подвійного призначення та об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, зокрема системи водопостачання, енергетики, медичні установи та засоби зв’язку. Наголошено, що виведення таких об’єктів з ладу шляхом цифрового впливу може спричиняти тяжкі гуманітарні наслідки й тому потребує оцінки за тими самими правовими критеріями, що й традиційні воєнні дії.

У статті також розкрито питання міжнародної відповідальності за неправомірне використання кібератак під час збройних конфліктів. Зазначено, що порушення норм міжнародного гуманітарного права в кіберпросторі може спричиняти як міжнародно-правову відповідальність держави, так і індивідуальну міжнародну кримінальну відповідальність осіб, якщо наслідки таких дій відповідають ознакам міжнародних злочинів. Досліджено основні труднощі практичної реалізації відповідальності, зокрема проблеми атрибуції, збирання доказів, встановлення джерела кібератаки, а також визначення юрисдикції у справах, пов’язаних із цифровими засобами ведення війни. Значну увагу приділено аналізу сучасних підходів окремих держав до тлумачення застосовності міжнародного гуманітарного права у кіберпросторі, що дає змогу виявити тенденцію до поступового формування узгодженої міжнародної практики у цій сфері.