Практика Суду ЄС стосовно дискримінаційних та недискримінаційних обмежень руху капіталу

Анотація

У статті здійснено комплексний науково-правовий аналіз практики Суду Європейського Союзу (далі – ЄС) щодо розмежування дискримінаційних та недискримінаційних обмежень вільного руху капіталу у ЄС. Актуальність дослідження зумовлена зростаючою роллю транскордонних інвестицій у розвитку внутрішнього ринку інтеграційного об’єднання, потребою систематизації підходів Суду ЄС до оцінки правомірності національних заходів, які впливають на переміщення капіталу між державами-членами та між ними і третіми країнами, а також активізацією євроінтеграційного курсу України. На основі аналізу положень Договору про функціонування Європейського Союзу з’ясовано зміст загальної заборони обмежень руху капіталу та окреслено сферу допустимих винятків. Особливу увагу приділено практиці Суду ЄС у знакових справах, зокрема C-54/99 Église de Scientologie (2000), C-367/98 Commission v Portugal (2002), C-443/06 Hollmann (2007), C-113/16 SEGRO and Horváth (2018), C-106/22 Xella Magyarország (2023), а також новітнім рішенням 2024–2025 років. У статті висвітлено, що Суд ЄС послідовно розрізняє дискримінаційні обмеження (правила, які прямо або фактично ставлять нерезидентів чи іноземний капітал у гірше становище) та недискримінаційні обмеження (формально нейтральні заходи, що тим не менш стримують іноземні інвестиції). Зроблено висновок, що навіть допустимі обмеження підлягають суворому тесту пропорційності. Зазначено, що для України практика Суду ЄС у сфері обмежень руху капіталу має не лише теоретичне, а й прикладне значення в контексті поступового наближення національного законодавства до права ЄС. Вона демонструє, що формування механізмів контролю за іноземними інвестиціями, валютними операціями чи доступом до стратегічних секторів економіки має ґрунтуватися на засадах недискримінації, юридичної визначеності та пропорційності. Отже, в умовах поступу України на шляху до членства в ЄС постає потреба у формуванні таких регуляторних рішень, які, з одного боку, забезпечували б належний захист національної безпеки та публічних інтересів, а з іншого – не створювали б необґрунтованих перешкод для транскордонного руху капіталу та відповідали б стандартам функціонування внутрішнього ринку ЄС.